Хочу почати цю рецензію зі слів Головного протагоніста (антогоніста?) цієї гри, Джоні Сільверхенда «"Будь щирим. Пиши правду. Особливо коли пишеш про почуття. Просто не пиши пісень про кохання, якщо ти не закоханий. І не пиши сумної херні лише тому, що в смутку типу є краса. А коли тебе щось реально пройме, сядь і напиши про це. Щоправда невловима. Іноді музика – єдиний спосіб її зловити. Не поспішай. Ідеї з'являться. Життя тебе і потріпає, і приголубить. А музика... музика прийде сама."
Перед тим як читати рецензію, рекомендую вмикнути даний альбом який є головним саундтреком цієї гри https://youtu.be/AN1RJF55NXI?si=VIEQMbRAPape9yRO
Ця гра просто неймовірна, вона зайняла особливе місце в моєму сердечку. Майже всі персонажі які є в грі запам’яталися мені на довго, картинка просто приголомшлива, вона так і марить вистрибнути з-за екрану наче вона і є реальний світ. Музика одна з самих найкращих якщо не найкраща яку я слухав взагалі в відео іграх, майже 90 % перекочувало в мій плейлист і слухається щодня.
Гру сильно хейтіли на релізі, гру хейтять досі, а мені і все одно, бо я її на релізі пройшов (так-так, я існую) і після фіксів вона тільки гарнішала, якраз той випадок, коли гра стає краще з часом .. Це просто неймовірно, те як вона змінилася, те що вони створили, перевернуло мій внутрішній світ.
Сюжет та історія всесвіту:
Світ Кіберпанку доволі жорстокий. Нас зустрічає світ, де технічний прогрес досяг такого рівня, при якому аугментика є нормою, а міста-вулії по суті не така вже рідкість . Світ, де розвиток промисловості призвів до зникнення величезної кількості видів рослин, тварин, комах, а знаходиться на вулиці у протигазі/респіраторі, а також мати в домашній аптечці хоча б 2-5 видів наркотиків/стимуляторів стало нормою. Світ, де все поділили мегакорпорації, а влада втратила чинність. В грі ми приймаємо роль звичайного найманця з низів, що одержав можливість досягти чогось більшого, якому після своєї смерті дали шанс повернутися і продовжити жити своє життя далі, який бореться за своє життя, як може і хапається за всі можливі ниточки. Пролог у грі ставить планку, яка в процесі занурення в сюжет підвищуватиметься та підвищуватиметься. Адже на кон ти ставиш усе, що маєш.
На вигляд Найт-сіті красиве місто, але всередині воно дуже похмуре і моторошне. Дуже сильно видна соціальна нерівність, деякі люди просто живуть на вулиці в палатках, ходять під кайфом, та не можуть дозволити собі саме необхідніше, а інші літають на аві і все місто лежить у їхніх ніг, грошей стільки що і витрачати їх нема куди. Погодні явища, неонові вивіски на кожному розі, раптові перестрілки. Все в цій грі вказує, що ти маєш хоча б раз просто покататися містом і насолодитися ним. А покататися можна по ньому на футуристичних машинах, мотоциклах. Транспорт виглядає дуже кльово та круто.

Персонажі :
Персонажі настільки добре прописані, що дуже сильно до них прив'язуєшся і хочеться як найбільше часу проводити з ними, ніби вони живі люди..
Розповім тільки про своїх улюбленців -
Джоні Сільверхенд - здається на початку звичайним рокером мудаком, але після проходження його другорядних квестів, я їм дуже перейнявся і він здався дуже цікавим і зворушливим персонажем. Деякі його цитати –
«Бачиш, на скільки ми з тобою відрізняємось? Ти падаєш перед богами навколішки, а я вганяю їм кулю між очей.»
« ...Ось чому повалений воїн не повинен повертатися. Інакше він якось побачить, як усі його ідеали перетворюються на лайно.»
Дуже колоритний персонаж якого зіграв Кіану Рівз, це мабуть найкраща його роль на даний момент.
Джуді Альварес- технік, монтажер брейндансу у клубі «Ліззіс», член банди «Шельми».
Обожнюю її, я просто в якийсь момент в неї закохався. З нею можна завести роман та ходити на побачення а також вона буде весь час присилати вам дуже милі а іноді смішні повідомлення, в нагадування про ваші взаємостосунки.
«Колись я міряла час етапами. Від одного до іншого. Спочатку в моєму житті був етап клоповника в мегавежі, потім інтернат, банда, «Шельми»... Щоразу я думала, що ось, я нарешті знайшла будинок. І щоразу я розчаровувалася.»
- Джуді Альварес про своє життя

Кінець гри:
Кінцівки тут дуже трагічні і болючі, і ти розумієш, що у Головного героя з самого початку, як він прокинувся на сміттєзвалищі не було шансів. Добиває тебе прощальні сцени після титрів від персонажів, яким ти допомагав весь час своєї гри.
В кінці гри довго плакав і дня 2 не міг відійти від того, що відбувається, дуже вже я прив'язався до цієї гри і не хотілося прощатися з нею.
Хочу окремо висловитись про кожен з кінців гри, і краще за все це зробить Дзісей(Передсмертні Вірші Самураїв):
Кінець де Ві вирішив застрелитися:
Бо все в цьому світі —
Лише лялькове уявлення,
Шлях щирості – це смерть
Кінцівка в якій Ві або Джоні спускається в колодязь :
І переможець,
І переможений
У гралищі цього світу —
Не більше ніж крапля роси,
Не довше проблиску блискавок.
Кінцівка в якій Ві тікає з Панам:
До чого добре,
Думки очистивши
Тіло відкинувши, як ганчір'я,
Милуватися ясним місяцем,
Який у безхмарному небі пливе


Мінуси гри :
Баги, купа багів, купа поламаних кат сцен в кінці гри, що особливо засмучує.
Іноді проблеми зі звуком.
Після проходження всієї гри ви розумієте що вам її мало і хочеться ще.

P.S. Підчас прослуховування музики гурту samurai перед очами так і виступають кадри з гри веселі і трагічні, епічні і ліричні, життя і смерть.
Також хочу порекомендувати аніме Cyberpunk Edgerunners, воно допомже вам ще більше зануритися в атмосферу кіберпанку та краще познайомитися з навколишнім світом та персонажами.

Я пройшов цю гру і дуже жалію що таких проектів дуже мало, це просто неймовірна гра, одна з найкращих в яку грав зі своїми друзями.
Геймплей
ДУЖЕ цікава гра, яка дає величезний і різноманітний геймплейний досвід проходження вдвох.
Гра, яка створює десятки цікавих подій та геймплейних ситуацій у різних іпостасях ігрових можливостей. Розважає, розчулює та посміхає. І дає непоганий челендж не лише для матерів гравців, а й для новачків.
Тут є і екшен від 3-ї особи, і РПГ з видом зверху, і гонки, і 2д платформер. Тут є все. Просто все
Історія
Коді та Мей, які закопалися у своїх проблемах, думають про розлучення, коли стараннями доньки та чарівної книги потрапляють у тіла іграшок і мають пройти через усі свої пристрасті та проблеми у формах, що ожили.
Рідкісний випадок, коли одна гра своїм сюжетом з відкритим посилом на адресу сімейних відносин здатна перплюнути більшість фільмів з подібною темою торкання проблем у відносинах і розлучень. Ця гра робить для проблемних стосунків більше, ніж більшість фільмів Голлівуду.
Це і комедія, і сеанс психолога, і дикий кринж , море фана і, звичайно ж, кооперація.
Історія про подружнє життя, що розпадається, про те, що найшвидший і найлегший шлях - не завжди найвірніший.
Історія про те, що перш ніж щось ламати, треба щось вивчити, про те, що іноді все ж таки краще все зламати і почати спочатку.
Історія, яка вчить думати не тільки про себе, а й про близьких.
Моя думка
It Takes Two – по праву найкраща кооперативна сюжетна гра за весь час. У всьому ігровому співтоваристві ігор, серед усіх можливих проектів, починаючи від інді, продовжуючи і закінчуючи ААА проектами, ви не знайдете ЖОДНОЇ схожої гри з It Takes Two. Жодної.
Описати той спектр емоцій, що я відчув за ці 20 годин геймплею - словами в тексті неможливо. За час проходження цієї гри у мене було все, від криків, сміху, посмішки, до смутку та злості.