Останні рецензії користувача [3IRD] Shergan

Величезна й неймовірно цікава гра, яка дозволяє відчути всі труднощі життя простого селянина та пройти шлях до шляхетного лицаря. Причому не лише у соціальному плані, а й розвиваючи навички та вміння.

Головний герой — Генрі, син коваля, який опиняється в епіцентрі політичної боротьби. Як і годиться простолюдину, він одразу ж відчуває всі негативні сторони такого конфлікту. Втративши дім і родину, Генрі вирішує помститися кривдникам і вступає на службу до пана. Саме тут і починається основна гра.


Геймплейно це класична RPG, але з унікальними особливостями. Гра намагається подавати механіки з максимально реалістичного боку. Це не типовий симулятор, адже все ще має аркадні елементи, особливо якщо добре розібратися з її правилами. Проте розробники намагалися зробити ігровий процес максимально імерсивним.

Наприклад, хочете зварити зілля? Спочатку потрібно навчитись читати, бо без цього рецепти будуть складними для розуміння, бо букви змінюватимуть свої місця. Далі слід знайти трави, вручну збираючи їх, нахиляючись над кожною рослиною. Чим більше досвіду у гравця, тим ефективніше він це робить. І лише після цього можна зварити зілля, отримавши всього одну-дві фляги. Це захоплює перші кілька разів, але з часом хочеться просто натиснути одну кнопку. Проте гра дарує унікальний досвід, який у більшості RPG просто відсутній.

Подібні принципи діють і в бойовій системі. Спочатку Генрі лише вміє махати мечем, тому навіть інший селянин із палицею може легко його перемогти. Але з часом герой бере уроки майстерності, покращує навички та вчиться битися. Чим досвідченіший він у поводженні зі зброєю, тим швидше і ефективніше здобуває перемоги. Наприкінці гри Генрі може боротися одразу проти кількох супротивників, але навіть тоді слід бути обережним, адже натовп простолюдинів здатен забити навіть найдосвідченішого лицаря.

Окрема увага приділяється екіпіровці. Броня складається з кількох шарів: селяни носять лише тканину та шкіру, а шляхетні воїни захищені важкими пластинчатими обладунками. У боях доводиться враховувати, які удари ефективніші — рублячі чи колючі, залежно від типу броні супротивника.


Усі ці механіки доповнюють цікавий сюжет та захопливі квести. Генрі існує у цьому світі, а не змінює його. Він відіграє важливу роль у подіях, але не є їхнім центральним рушієм. Доводиться регулярно звертатись до пана за новими завданнями, проте діалоги цікаві, а сюжет має кілька неочікуваних поворотів, що чудово передають дух середньовіччя.


Kingdom Come: Deliverance — одна з найкращих RPG, яка легко затягне на десятки годин. Особливо у хардкорному режимі, що ще більше занурює гравця у цей детально опрацьований світ. Однозначно рекомендую!

Це доповнення відрізняється від інших тим, що воно складається з двох частин. У гру додаються дві незалежні історії, які можна проходити у будь-якому порядку.

Перша — це історія Терези та перших днів після нападу на Скаліц. Гравець попадає у такий собі флешбек, де граємо за Терезу. Так як події відбуваються десь за день від основної гри, то більшість наших завдань суто міські (тобто подай\принеси\вкради\знайди). Персонаж у нас новий, з мінімальними характеристиками, які теж можна прокачувати. Чи треба? Ні, ми граємо суто у розповідь як воно було, тож увесь досвід та речі будуть втрачені. Який ніякий геймплей з’являється тільки після нападу половців, де треба розбиратись з ними виключно стелсом. Можу сказати що цей довгий квест виявився душним, тому що він зібрав усі мінуси у грі. Розробники наче знущаються з гравця, постійно відправляючи його повзати по темним шахтам чи у дощову ніч. Сюжетно наче цікаво, але геймплей розтягує час на нудні завдання.

Друга — історія Іванки, яка працює у монастирі. Теж доволі дивний квест, де їй у сні приходить Діва Марія та розповідає пророцтва. Дівчина вирішує перевірити це, а саме пройти її випробування. Звісно використовуючи для цього Генрі. Мотивація займатись подібним у головного героя досить неоднозначна, але вже як є. Більшість квестів доволі незвичні, що для мене плюс. Особливо сподобався суд інквізиції у фіналі, на який впливає багато чого що робив Генрі. А саме чи зможе він зарекомендувати себе як порядний християнин перед інквізитором та як чесно гравець виконував випробування.

Загалом доповнення для мене здалось неоднозначним. Частина з Терезою має дуже нудний геймплей, а частина з Іванкою цікава, але у гру вписується трохи дивно. Як на мене воно вартувало проходження, хоч і залишило якийсь неприємний посмак.

Дивне доповнення, яке використовує різні механіки та має багато різноманітних персонажів. З іншої сторони воно неприємно коротке. Ніби було багато ідей, які хотілось реалізувати, але бюджет обмежений.

Сюжетно Генрі відправляється до групи найманців, що були найняті захищати землі, поки пани зайняти більш важливими проблемами. Тут і потрібен головний герой, бо він знає цю територію та буде таким собі провідником для них. Група невеличка, але кожен має свій характер та оригінальність. Персонажі дійсно різноманітні та добре прописані, хоч і не вистачає якихось додаткових взаємодій з ними, хоча б декількох побічних квестів.

Завдання лінійні та майже усі бойові. Їдемо у якийсь кут мапи, по дорозі слухаємо розмови союзників, а потім б’ємось з бандитами. Повторюємо рази три, невеличкий квест з пошуком, і одразу у фінал. На цьому можна сказати все, кінець. Але можна отримати мабуть найкращі обладунки у грі.

Чи сподобалось мені доповнення? Так. І воно могло стати моїм улюбленим, якщо б його зробили глибшим та довшим. Замість цього відчувається як додатковий квест на пару годинок, розбавлений красивими відео.

Невелике доповнення про любовні пригоди пана Птачека виявилось для мене найкращим серед усіх інших. Нічого від нього не очікуючи, я отримав велетенське задоволення та купу разів сміявся від того, що відбувається.

Одразу можна подумати, що це знову квест «сходи і принеси для пана», але не зовсім так. Птачек знайшов собі жінку усього життя, але хоче залицятись як модний француз, тобто таємно. І тут на допомогу приходить вічно добрий Генрі, хто готовий на все заради дружби. І ось тут нас починають відправляти приносити речі. Але!

Перше місце — це турнір кісток десь у лісі серед усіляких бандитів. Нарешті з достойними гравцями, а не сільскими дурнями. Тут у кожного високий шанс на успіх, так ще й гравець можна заволодіти дуже красивими гральними кістками. Чим не плюс?

Але серце цього доповнення лежить в одному дуже простому квесті. Сходити до шарлатана та купити любовне зілля. Це можна з легкістю зробити за 2к, але не робіть так! Краще пройти великий квест. Пам’ятаєте взагалі цього шарлатана з Сазави та його «магічні» дрібнички? А може пам’ятаєте ще як читали з ратайським аптекарем Некрономікон біля Ледечко? Ось ці сюжетні гілки нарешті продовжать свою історію, а Генрі зіткнеться зі справжнісінькими потойбічними силами! Гра у якийсь момент навіть у жанр жахів може перейти, змішаного з комедією. Гравець буде носитись по селу як той чорт, лякаючи місцевих та іноді втрачаючи реальність. А може то не тільки Генрі там? Одним словом, краще пройти цей квест, мабуть один з найкращих у всій грі.

Доповнення веселе і мені дуже сподобалось. Краще пройти десь у середині сюжету, бо Птачек згадає про своє кохання прямісінько перед епілогом. І замість кінця історії гра відправить вас через усю мапу, ось така справа.

Одразу скажу, що доповнення мені сподобалось. Воно дуже добре влаштоване з точки зору сюжету. Що робити після захоплення табору? Звісно будувати свій хутір! Але без грошей, і як то водиться, тільки наївний Генрі міг на таке погодитись.

Гравцю потрібно збирати кошти та будувати поліпшення для свого нового поселення. Спочатку економіка у мінусі, але вже з першими будівлями можна з легкістю перейти у плюс та забезпечити собі нескінченний потік грошей. Деякі будинки унікальні та потрібно буде обрати щось між двома (наприклад, хату м’ясника чи пекарню). Також існують поліпшення, наприклад броварня до таверни (Генрі почне випускати своє пиво!).

Окрім планування, треба буде також попрацювати і самому. Найпростіше — вирішувати проблеми селян, бо хтось корову не поділить, або є питання як має виглядати хліб. Також треба домовитись щодо імпорту деяких ресурсів, з якого міста це можна зробити подешевше. Останнім що згадаю, це можливість запрошувати персонажів оселитися у своєму селі. Хтось буде проти, а хтось одразу погодиться. Багато з рішень будуть залежати від проходження основних та додаткових завдань. Чим краще Генрі буде їх виконувати, тим більше професійних людей будуть жити у його поселенні.

З мінусів можу виділити те, що своє містечко не стає такою собі базою для майбутніх пригод. Як мінімум через бо знаходиться на краю світу. Ціна поліпшення до максимуму величезна, створена щоб було хоч кудись витрачати кошти. Тож після закінчення усіх будиночків, робити тут більше нічого. На той час гравцю вже ніякі гроші не потрібні. Тим не менш, було весело, тож рекомендую обов’язково зробити з Генрі голову сільради.

Класне доповнення, якщо брати за копійки. Додає до гри декілька мап з пошуком скарбів. У кожному лежить частинка повного обладунку. Він не самий класний у грі, але на початку може сильно допомогти.

Для мене найбільше сподобався сам пошук скарбів, бо відправляють у далекі закуточки світу. Під кінець ця нагорода була вже не потрібна, але час провів весело.

Це мабуть найжвавіша аркада у стилістиці вестерну. Сюжетно головний герой розповідає свою довгу історію помсти у якомусь салуні. Тому як гравець, на кожному рівні ми чуємо голос оповідача, та іноді його слухачів. Це доволі цікава деталь, бо частина гри змінюється динамічно в залежності від оповіді. Слухачі не вірять що то були ковбої? Нічого, вони швидко зміняться на індіанців. У печері немає виходу? Швидко з’явиться з несподіваною драбиною на поверхню. Це підкреслює вигаданість подій, або принаймні те що вони дуже сильно видозмінені.

Геймплейно це коридорний шутер, де потрібно набивати очки влучними пострілами. Чим складніше буде постріл, тим більше балів та швидше росте рівень. Від влучань ворогам у голову через паркан до кидання тротилових шашок та пострілів по ним. Все це робить гру динамічною та веселою. Також по рівням розкидані секрети, які теж дають багато досвіду, та зазвичай лежать у всяких закуточках. Вороги здебільшого однакові, з сюжетом з’являються додаткові класи, але це мало змінює як їх перемагати. У кінці багатьох рівнів є пістолетна дуель, яку можна виграти чесно, або потягнутися за зброєю першим. Теж цікава механіка, яка майже завжди однакова, хоч і буде пару сюрпризів по сюжету.

Візуально усе виглядає як комікс, нагадало Borderlands та мабуть Bulletstorm з її постійним спамом написів про красиві вбивства. Але все одно приємно виписувати хедшоти у різноманітних локаціях.

Загалом дуже класна гра на пару вечорів, такий собі легкий та ненапружений вестерн шутер. З серії грав тільки у першу, де механіки відчувались дуже застарілими. То третя, остання частина, навряд-чи постарішає, так як використовує адекватні механіки які не бісять. Мені було весело послухати та побачити дивні історії пригод головного героя, а також сподобався фінал як геймплейно та і сюжетно. Рекомендую спробувати, навіть якщо не грали у інші частини, ця відчувається самодостатньою.

Технічно це дуже гарний емулятор старих ігор з ігрових автоматів. Одна гра доступна безкоштовно, усі інші треба докупляти як DLC. Гра має візуальні налаштування того, як буде виглядати ваш геймплей, додаються різні фільтри старого екрану чи взагалі, можна грати наче використовуєш один з цих старих апаратів.

Приємним бонусом є наявність сучасних технологій які добре працюють зі старими іграми. Можна контролювати швидкість гри, а також зберігатись та завантажуватись коли і скільки завгодно.

На перше враження, мені гра сподобалась вже з самого початку. Тут тобі цікавий сетинг з вкраплинами містики та потойбічних сил. Одразу показують механіки, що відрізняють гру від інших покрокових. І усе начебто добре. Принаймні, вперше.

Після проходження основних історій моя думка змінилась. Геймплейно гра бовтається десь на доволі базовому рівні, бо можливостей менше ніж у того самого XCOM з якого хто тільки не копіює. Усю гру не вистачало вже знайомих механік з інших ігор, а місцеві «унікальні» були використані пару разів. Здебільшого бій перетворюється у перестрілку між двома укриттями, поки гравець не отримає снайперську гвинтівку яка ігнорує більшість перешкод. Бої не мають таймера по ходам, тож доволі часто вони відчувались затягнутими. Вороги діють дуже стримано та здебільшого намагаються зайняти укриття і нічого не робити. Агресивно вони поводяться тільки у деяких місіях, і то, інтелект там теж слабкий.

Між боями граємо у текстову гру, переміщуючи фішку по мапі. Кожен новий епізод гри — це нова мапа. І починаємо кожного разу майже з нуля. Також епізоди мають свої механіки, але нічого цікавого. Десь треба їсти та спати, а десь добувати золото. Хоча все одно все зводиться до переміщення між аренами з перестрілками. Текст теж писали наче як фанфік, у одному реченні можна знайти нового друга, який тебе кидає на гроші, а потім взагалі вмирає уся сім’я і ось тримай новий пістолет. Під кінець гри мене взагалі не цікавила доля будь кого з персонажів, так само як і не цікавили вони розробників. По тексту було відчуття, ніби хотіли показати: диви яке погане життя! Наступна місія зробить його ще гірше, лол.

У результаті залишились змішані відчуття, які більш тягнуть до негативних. Тут є гарні ідеї, але їх реалізація жахлива. Краще мабуть одразу з другої частини пробувати, маю надію що більшість геймплейних проблем було вирішено чи принаймні вони щось покращили. Першу частину не рекомендую, тут вже нічого цікаво на поточний рік.

Перш за все, треба одразу зрозуміти, що Rebellion випустили прохідну частину щоб залучити більше грошей на створення 6 снайпера. Resistance — це таке собі велике доповнення для п’ятірки, бо навіть розробку віддали на аутсорс (що зрозуміло, гра на 85% перевикористовує вже існуючи текстури та механіки). Чи це погано? Якщо ви фанатіли від Sniper Elite 5 — ця гра вам пасує та обов’язкова для гри, якщо ж ні — то і тут робити буде нічого.

Здебільшого гравці просто отримали нові мапи для проходження, аж 7 штук. Вони відчуваються меншими за попередні, бо прибрали багато відкритого простору. Замість цього міста та підземні сховища. Гра перетворюється більше на Хітмана з тим, як ворог збивається у групки. Це мене здивувало, бо іноді оборона якоїсь хатинки складається з 6-7 охоронців які перекривають усі точки підходу, а важливий бункер охороняє дві людини. Тому дуже часто треба використовувати пістолет замість гвинтівки, або взагалі пробиратись без пострілів.

Сюжет гри перейшов до нового персонажа, який коментує усе що бачить з дивним акцентом та крінжовими жартами. Не скажу, що це гірше або краще мовчазного Карла. Деякі повторюванні репліки встигли набриднути, але грати можна. Сама історія така сама як завжди, знищити супер зброю та вбити якогось важливого генерала. Паралельно займаємось типовими завданнями спецпризначенця, як от підірвати вороже ППО чи знищити захоплену технологію.

Місії Пропаганди — ось це вже новеньке. Доступ до них відкривається через знаходження постерів у сюжетних місіях. Геймплейно це перестрілка з обмеженим часом та специфічними умовами. Сама перша — граємо за бійця спротиву і повинні вбити 20 німців за півтори хвилини використовуючи тільки пістолет. Непомітні вбивства дають 30 секунд часу, вбивство гестапівця подвоює очки на якийсь час. Ну і це особливо все. Є також снайперські завдання, де з однієї позиції треба відстрілювати усе що рухається. На максимальній складності треба знати мапу та відпрацювати проходження декілька разів, щоб пройти на золото. Бо то часу не вистачає, то вмираєш — бо вороги стріляють боляче.

Графіка гри стала краще на мій погляд, а також атмосфера світлих мап мені подобається більше. Хоч тут і є темні нічні місії, але вони виглядають майже однаково. Міські мапи красиві.

У висновку хочу сказати, що перед купівлею гри треба розуміти що вона може дати. Мені дуже сподобався Sniper Elite 5 та усі його DLC, тому отримати новий набір місій — це справжній дарунок. Пройшов із задоволенням. Плюс нове життя мультиплеєру та режиму вторгнення. Що ще хотіти? Нові механіки чекаю у 6 частині, а тут насолоджуюсь тими, що вже працюють.