Останні рецензії користувача [3IRD] Shergan

Ось він — скарб, гарний представник гри-пісочниці. Тут є все, що можна тільки побажати. Гравець починає як безхатько на великій мапі, яка поділена на різні держави. Що далі? Та що хочеш. Але основна механіка гри полягає у переміщені глобальною картою, збором своєї маленької армії та боями. Останні тут різноманітні, від битв з бандою лісних бандитів, до захисту села від них. Потім вже великі баталії між королівствами та осади замків. А ще тут можна грабувати каравани.

Гра має цікаву систему боя, де кожна зброя має фізично доторкнутися до модельки ворога щоб нанести шкоду. Ще й важливо яке буде влучання, гострим кінцем у обличчя чи тільки легко пройде по косій по руці. Коли ще мала кількість військ, то бій якось схожий на фехтування, а ось битися у сотню тіл на стіні замку — там вже просто тицяєш куди попадеш. Скажімо так, добре передається зануреність у світ. Тим паче що гравець хоч і командує своєю армією, але на полі така сама людина як і усі інші (може тільки обладунки дорожчі). Тому вмерти від несподівано крутих лучників — типова справа.

Окремо зазначу кількість модів, які доступні для гри. Частина з них розширює і так багатий контент оригіналу. Але деякі взагалі переробляють світ у щось нове. Мій улюблений — переносить у світ Володаря Перстнів. Можна обрати грати за світлу або темну сторону, расу та купу, просто безліч різних народів та держав. Важко знайти навіть іншу гру яка так само занурить у цей світ.

Тож мій вердикт — однозначно рекомендую. За стільки років гра взагалі не старіє та залишається актуальною, саме через наявність модифікацій та по смішному низьку ціну. Тут можна грати десятки годин і все ще буде купа справ, які цікаво зробити.

Гарна гра була свого часу, але сенсу запускати її нема. Чому? Тому що є Mount & Blade: Warband, який усе те саме, тільки краще. Більше контенту, менше багів та вже портовані модифікації. З неї я і починав, а у оригінал пограв лише з цікавості. Побачив ту саму гру, тільки якийсь наче більш ранній білд.

Одним словом, не витрачайте час на це, йдіть грайте у Warband та насолоджуйтесь життям і крутими модами. Цю версію закрийте і забудьте.

Після першого Shogun розробники відійшли від гри на локальній мапі до більших розмірів. Тут ми маємо класичну мапу Європи та Середземного моря.  Велика кількість різних націй та багато нових функцій. Хоч основа все ще така сама як і у попередниці, тепер гра більш глибока. Для поцінувачів локального конфлікту тут наявне доповнення про вторгнення вікінгів на британські острови.

З нового у гру додалось навчання, тепер хоч трохи можна зрозуміти як працює глобальна мапа. Частина механік все ще прихована і треба розбиратись самому, або прочитати посібники. Також з’явилась релігія, та можливість починати релігійні війни. Різні типи юнітів, наприклад вікінги мають інші війська, не такі як британці. Трошки розширились гілки будівництва. Ще одним додатком став флот та можливість перекидати армію морем.

По своєму це прикольна гра на унікальному тоді рушії гри. Мені вона сподобалась більше, ніж перший Shogun, бо по факту це більш розширена версія Total War. Але гра все ще виглядає і грається як щось з далекого минулого, тому грати можна з цікавості до історії стратегій.

Цікава візуально гра про битви великих роботів на вулицях Англії. Геймплейно представляє собою roguelite, гравець проходить битви одна за одною перед зустріччю з фінальним босом на мапі. У перервах між перестрілками можна покращити свою машину та замінити деякі компоненти. Самі ж битви — це таке собі переосмислення «Три в ряд», тільки жетони одного кольору треба з’єднувати однією лінією, по прямим та горизонталям. Таким чином будуть заповнюватися різні системи робота, як от кількість патронів чи енергія, а потім вони витрачаються на атаку чи захист.

Одразу кидається у очі, що гра дуже сильно спирається на випадковість. У гравця, як такого, нема контролю яка зброя чи покращення йому випадуть. Так само складність боїв дуже умовна, іноді ворог декілька ходів нічого не робить окрім захисту, а іноді за атаку знімає 1/4 здоров’я. Вмерти можна просто у будь який момент, ніколи не знаєш кого зустрінеш. Останній бос першої мапи теж виявився складним, але далі — гірше. На другій мапі навіть звичайний бій складніше битви з босом. Наче звичайно для жанру? Ну... Після смерті досвід переходить у глобальні рівні, але вони як на мене майже не дають ніяких бонусів. Тож наступний похід буде майже на тих самих умовах. Якщо пощастить, апгрейди будуть випадати правильні, а якщо ні — далеко не пройдете.

Тож у висновку мені більш не сподобалось. Так, світ та ідея наче прикольні, але вистачило двох забігів щоб побачити як усе працює. Гру рекомендувати не можу через сильну залежність від рандому. Пограйте краще в український Menace from the Deep, там веселіше.

Іноді цікаво повернутися назад та подивитись, звідки усе почалось. Саме так і зробив з серією Total War. На мій подив гра все ще працює на сучасних системах, навіть після такої кількості років. Місцями вона мене здивувала.

Перш за все, це все ще той самий Total War. Так, він змінився, але кожна серія лише додавала чи прибирала деталі. Основні ідеї були закладені вже тут. Гра на мапі провінцій, де можна обрати одну з націй (тут це клани) та почати зафарбовувати сусідів. Паралельно з цим слідкуємо за економікою, розбудовуємо міста та наймаємо солдатів. А потім б’ємося з ворогами на тривимірних мапах стінка на стінку.

Кампанія тут стандартна. Японія, декілька стартових дат. А також доповнення з нападом монголів. Обираємо клан, від цього залежить наша початкова провінція та перші війська, а далі захоплюємо усіх. Різниці ким грати майже немає, ніяких унікальних юнітів ще не придумали. Тож окрім стартового положення — вибору то й немає. Інтелект опонентів тут специфічний, у моїй грі більше половина з них загинула у перші роки від звичайних розбійників. Цікаво що кожен хід це один сезон, тобто рік проходимо за чотири ходи. Врожай збираємо восени, тож і увесь прибуток тільки кожен третій сезон. Це спонукає трошки планувати свої дії.

Битви ще веселіші та, скажу чесно, були неочікувані. У ті часи двовимірна графіка для стратегій була нормою, але тут розробники вирішили це розширити. Так, у нас тепер тривимірні рівнини (іноді з мостом чи лісом), а також спрайти солдатів (все ще двовимірні). Камерою майже нічого не зробиш, формації постійно чіпляються один одного. Одним словом — жах. Але я можу тільки уявити яким стрибком вперед це виглядало під час релізу, коли можна було керувати великими арміями та дивитись за кожним юнітом. І що розробники змогли досягти більше ніж за 20 років серії (майже 25?).

Загалом, це цікавий досвід ознайомитись з пращуром величезної франшизи. Чи можна у це грати? Ну, взагалі можна. А чи треба? Є друга частина, яка більш технологічна. Та й тут є багато механік, які не просто так зникли. Тож вважайте це цікавою пригодою у музеї.

Перш за все, хочу подякувати розробникам за такий позитивний внесок до української культури. Розмови персонажів, пісні та подкасти на радіо, маленькі деталі та предмети які знайомі кожному. І тепер про них знає ще більше людей з усього світу. Чи є у нас щось у геймдеві що робить таку позитивну рекламу та збільшує впізнаність? Ні, всесвіт сталкеру в цьому єдиний, а друга частина помножила це у десятки разів. Дякую, що зробили таку величезну справу.

Сюжетно гра мені сподобалась. Головні персонажі цікаві та різноманітні, добре вписуються у Зону та кожен має якусь свою ціль. Теж саме і за Скіфа, він більше не є шукачем якогось вселенського змісту. Хлопець просто хоче заробити на нову квартиру, і тут вже гравець вирішує, чи будуть його хвилювати проблеми місцевих. Допомагати сталкерам-філософам які розповідають байки чи працювати на людей з грошами, що обіцяють золоті гори? Тут вже вибір за вами.
Історія набирає обертів після першої половини гри, коли ми вже добре познайомились з усіма сторонами конфлікту. Мені подобається кількість посилань на минулі частини, вони просто всюди. Майже усі головні персонажі, та мабуть половина другорядних. Когось ми бачили у хабі на старому Затоні, а хтось був просто прохідним персонажем у квесті 15 років тому — але ось, знову зустрілись. Гра не пояснює таких деталей, вони зроблені для фанатів, які досі пам’ятають старі ігри.
Фінали гри зроблені частково у стилі минулих частин, але більш різноманітні. Обране мною закінчення історії мені сподобалось, отримав саме таке, на яке розраховував. Хоч і багато питань залишились нерозв’язаними та відкритими.
Гра сама по собі мало пояснює хто є хто і що тут робить, тільки деякі персонажі можуть дати коротку інформацію за якесь угрупування чи типу того. Це може бути важко для новачка серії, бо трохи відходить від сучасних стандартів, але так само було і у минулих частинах. Хоч гра і може у деяких місцях здивувати ветеранів, більшість часу все вже знайоме, відчуття першопроходця змінюється на теплі спогади ностальгії.

Ігрові механіки мені теж сподобались, як от оновлений пошук артефактів. Гра взяла багато напрацювань з минулих частин та розширила їх. За весь час гри мені майже не було нудно. Єдине що постійно кидалось у очі, це багато пробіжок по Зоні на 1+км своїми ногами. Швидких переходів дуже мало, як на мене, бо між ними іноді відбувається нічого. А коли відправляють у вже пройдені локації, то там навіть шукати більше і нічого. Але це скоріше більш технічна проблема, про яку скажу згодом.
Стрільба весела, у грі є багатенько видів зброї з декількома видами патронів та поліпшень. Анімації взагалі пісня, все виглядає супер реалістично. Від звичайного користування, до проблем з гвинтівкою коли вона вже готова зламатись.

Технічно мені не сподобалась реалізація появи мутантів чи інших сталкерів прямо за спиною гравця. Нагадало стару поліцію у Кіберпанку, до апдейтів, коли вони просто вистрибували з усіх сторін. Тут теж саме, виглядає скоріше як тимчасове рішення, яке сподіваюсь розробники виправлять на систему, що була у минулих частинах гри.
Також є питання до балансу, як ось ціни на все, від покупки до продаж та ще більше до ремонту (місцями це якесь знущання). Теж саме буває і зі зброєю, деякі мутанти взагалі не відчувають пострілів по ним, а патрони не дешеві. Тим часом з убитих сталкерів можна дістати тільки 3-4 патрончики. Це не впливає на складність гри, а заставляє тягати на спині купу мотлоху щоб якось виходити у плюс по грошам. Іноді легше просто бігти вперед, по кожна перестрілка — це сильний удар по гаманцю.

Як висновок — рекомендую обов’язково купити та пограти. Можна зачекати пару тижнів та пару нових оновлень, але гра вже готова та має свою основу. Маленькі технічні складності я думаю вже скоро виправлять, бо найголовніше — атмосфера, вона вже тут. І вона прекрасна. Ще жодного разу не пожалкував, що взяв найкраще видання, буду очікувати оновлень та нових доповнень щоб пройти гру ще раз.

Додає у гру класний костюм, який набагато краще оригінального та ліпше вписується у атмосферу. А ще має капелюх!

Меч теж добрий, грав з ним усю гру. Зручний, прикольний, допомагає на початку проходження.

За пістолет нічого не скажу, взагалі не брав його у руки. Стрілецька зброя у грі то скоріше як забавка.

Так як ігор за вампірів не так вже й багато, то вибрати майже нема з чого. Ця гра має крутезну атмосферу, цікавий сюжет та різноманітних персонажів. Але ось геймплей це вбиває дуже і дуже сильно.

Дії розгортаються у Лондоні у 1918 році, де ми граємо за Доктора Ріда, новоствореного вампіра. Місто помирає через новітню хворобу, яка розійшлась вулицями. А також через купи фанатиків, що вишукують монстрів у ночі. Між усім цим головний герой намагається врятувати усіх, бо він все ще доктор, а також зрозуміти що з ним взагалі сталось. І тут гравець має певну свободу дій.

З однієї сторони, зберігаємо людяність та намагаємось зупинити хворобу. Вбиваємо поганих, рятуємо хороших та допомагаємо усім кого зустрінемо. Кожну ніч ще треба ліки варити, аби беззахисні містяни відчували себе здоровими. Якщо середній рівень здоров’я якогось району впаде досить низько — почнеться хаос.

З іншої сторони можна пірнути з головою у вампірський світ. Дізнаємося у людей їх потаємні секрети (бо так кров смачніша) та вбиваємо їх час від часу. Головний герой все ще намагається врятувати Лондон, але не рахується з тим, скільки ресурсів то буде коштувати.

Ось тут усе і впирається у геймплей. Він напряму залежить від стилю гри, бо вона сама спонукає гравця обрати темну дорогу. Хочеться врятувати усіх людей? Добре, тільки як вампір гравець не реалізується, буде мати мало скілів та буде слабшим за усіх ворогів. Але ось якщо з’їсть десяток знайомих — ось тут вже і рівень росте, і взагалі грати легше. Тож питання на який фінал грати це вже не тільки сюжетне, але й геймплейне. У всьому іншому — це такий собі супер лайтовий соулс, принаймні типові ознаки. Є місця відпочинку, де качаєш скіли і потім на рівні воскресають вбиті вороги. Простенька система крафту розхідників та ліків, з простим поліпшенням зброї. Чимось нагадало STAR WARS Jedi: Fallen Order.

Але головний мінус гри і геймплею: ВИТРИВАЛІСТЬ !!!
Таке відчуття ніби головний герой це старий дід з хворою спиною. Робимо два удари, ухиляємось і просто повільно відходимо від ворога — бо не вистачає витривалості. Зробили комбо з трьома ударами? Готуємось отримати десяток від ворогів, бо нема чим ухилятись. На початку гри витривалості не вистачає ні на що. Тому якщо грати доброго вампіра, то страждати треба буде усю гру, бо хп ворогів росте дуже швидко. Тож думайтє, чи їсти друзів, чи ні.

Загалом мені гра сподобалась, хоч і має свої мінуси. Такий собі середнячок. Але проходити було цікаво, спілкуватись з усіма теж і фіналом я задоволений. Конкурентів з такою вампірською темою у гри нема, тож... Ну, атмосфера і справді класна. Рекомендую спробувати на знижках.

Ми граємо за детектива у 1924 році, який відправляється розслідувати смерть художниці на якомусь віддаленому острові біля Бостону. Наші напарники: алкоголізм, кошмари та ментальні травми (гра для цього має окремий розділ). І все це у антуражі Лавкрафта та постійному хитані між реальністю та безумством. Що взагалі можна хотіти ще?

Геймплейно це здебільшого симулятор ходьби. Переміщуємось по невеличким локаціям, знаходимо та взаємодіємо з предметами, а також ведемо бесіди з місцевими жителями. На діалоги впливають предмети, які ми знайшли, а також рівень характеристик. Останні тут прокачуються трошки на старті гри та далі під час проходження. Є як базові, типу розслідування чи сили, так і спеціальні: медицина та окультизм, їх прокачати можна тільки збираючи предмети (або на старті). Рівень характеристик дає змогу використовувати додаткові маршрути, або знаходити секрети. І як вже казав — впливають на діалоги, розблоковуючи спеціальні репліки.

Активних сцен у грі не багато, що є добре. Бо зроблені вони... Явно не на мій смак. Декілька рівнів задумані проходженням стелсом, один в один як у Outlast. Бачиш ворога — ховайся у шафі, паралельно дуріючи від клаустрофобії. Це було цікаво один раз, але потім вже почало набридати. Боти не наповнені інтелектом і тільки заважають у проходження, був би не проти грати у повноцінний симулятор ходьби.

Візуально гра крута і зроблена на відмінно. Це я маю на увазі атмосферу та взагалі дизайн, посилання на Лавкрафта тут на кожному кроці. Усе виглядає депресивно, таємно та містично. А ось щодо графіки, то вона просідає місцями. В очі кидається відсутність великого бюджету, якщо основні персонажі промальовані, до другорядні виглядають наче клони — тільки вуса міняють. Теж саме з предметами, крок у сторону від основного маршруту і там мило. Ще й локації перевикористовуються по декілька разів з незначними змінами.

Загалом це мабуть найатмосферніша гра у світі Лавкрафта, ніби у книжку пірнаєш. Так, сюжет зірок не хапає, але він взагалі на рівні очікування. Декілька фіналів, які залежать від стилю проходження. Нормальний геймплей, зрозуміла графіка та атмосфера, яка поглинає у себе. Я рекомендую пограти однозначно, гра дешева, а на знижках взагалі копійки. Круто проведете кілька вечорів, бо проходження не займе багато часу.

Невеличка гра у жанрі Run 'n' gun з видом зверху. Обираємо трьох персонажів з шести, які є нашими «життями» та починаємо пробиватись на вершину башти. З кожним рівнем відкриваються нові вороги, а також можна знайти нову зброю. Персонажі самі по собі відрізняються тільки спорядженням, але воно може бути передано іншим героям (наприклад після смерті). Зброю, як і персонажів, можна поліпшувати. При чому з людьми це веселіше, наші поліпшення — це оновлення частин тіла на механічні. Навіть візуально зміни помітні.

Геймплей простий і тим самим веселий. Майже усе що ми робимо, це біжимо вперед та стріляємо. Іноді ще розв’язуємо загадки, але то більш якщо хочеться пошукати тайні кімнати чи секрети. Деякі вороги дуже прості самі по собі, а деякі смертельні, яких краще не підпускати. Є монстри що можуть відірвати герою ноги, тоді треба швидко повзти до найближчого медцентру за новими кінцівками і не вмерти від кровотечі.

Сюжет у гри якийсь наче є, але він дуже простий. Світ описується через термінали з новинами та різними точками інтересу. Але то мало сенсу все одно має, все ж гра про веселу стрільбу тому історія для галочки.

У гри є кооператив, але я проходив самостійно. Проблем з цим не було, може тільки з напарником деякі місця будуть легшими. Гравців у гри немає, тому це тільки якщо з кимось купити разом.

Загалом мені гра сподобалась, вона коротка та весела, на знижках за 40 гривень себе виправдала. Рекомендую, якщо подобаються такі ретро шутери, бо візуально усе виглядає прекрасно.