Останні рецензії користувача [3IRD] Shergan

Hearts of Iron IV – симулятор як з’їсти увесь вільний час. Ні, серйозно, усі вихідні пролетять за секунду.
Хоч гра і має досить важкий старт для новачків, але далі вона розкривається новими кольорами та показує безмежні можливості. Тут вам і гра за велику кількість основних держав (великі длс збільшують їх кількість), управління величезними арміями, флотом, авіацією. Попри все це додали ще можливість шпіонажу, підривної діяльності, конструктори техніки. На цей час гра дуже сильно розширилась та може запропонувати цікавий та довгий геймплей майже за будь яку з відомих у війні країн.

А потім гравець перечитавши мануали, гайди та передивившись відосики – закінчує компанію та перемагає. З радістю і розпачом дивиться на кількість витрачених годин. І помічає мале-е-еньку кнопочку – майстерню стім.

Після цього гравця більше не бачили.

Сучасний світ? Холодна війна? Перша Світова? А може альтернативна друга? А може взагалі світ Фоллаута (дуже рекомендую)? А може… І так поки не надоїсть. Бо майстерня має до цієї гри такі величезні і продумані моди, що перетворюють ванільну гру у щось неймовірне.

І це ми ще у мультіплеер не заходили…

Однозначно рекомендую. Найкращий представник глобальни стратегій як про Другу Світову, так і про все інше, що зроблять модами. Девелопери молодці, а спільнота ще більше.

Перед тим як написати цю рецензію, довелось витратити декілька днів на те, щоб обдумати побачене.

На перший погляд ця гра виявляється анімаційним квестом, який має за собою відгуки інших людей на кшталт: «тобі точно треба в це пограти». З перших кроків починаєш милуватися неперевершеним своєю простотою дизайном та аудіо доріжками. Далі нас за ручку проводять по базовим механікам гри: стрибай, біжи, активуй діалог. В принципі з точки зору геймплею це все. І цього достатньо, бо найважливіше тут – це діалоги.

Ох, про них можна писати дуже довго. Якщо той же Діско Елізіум через діалог подавав сюжет поліцейського-невдахи, то тут – сучасні проблеми молодих людей. Найцікавіше що не підліткового віку, а саме вже сформованих особистостей 20+ років. Тут підіймаються питання життя у рідному місті, під дахом з батьками, проблеми з пошуком роботи та потрясіння, що вже встигли виникнути у житті. Кожен персонаж тут – особистість, яка тягне за собою свою історію, з перемогами, та у більшості – травмами та проблемами. При чому тут з’являється потреба пройти гру декілька разів, бо за одне проходження не вийде провести достатньо часу з кожним із друзів. І додаткові проходження того дійсно варті.

І що ми маємо?

• Маленьке місто, яке помирає через глобалізацію? Є.
  
• Рука капіталізму, яка руйнує малий бізнес? Є.
  
• Велика ціна за навчання, той самий важкий студентський кредит у США? Теж є. Як і проблеми з грошима у всієї родини на роки вперед.
  
• Може, запитаємо чи важко знайти роботу після 50? Звісно.
  
• Пропустимо ще більше 100 деталей і побачимо містику? Так, тут є містика маленьких містечок.

Цей список можна було б писати і писати. Насправді я розумію, що гра підіймає дуже багато сучасний питань, більшість з яких залишає без відповіді. Вона дає можливість нам, гравцям, пережити емоції героїв та побачити свої особисті. Побачити світ навколо нас, його проблеми, та людей, що шукають своє місце у світі. Або може хтось з нас, це та сама людина, яка повернулась додому після довгого часу і зрозуміла – життя триває, з тобою чи без тебе.

Night in the Woods може викликати депресію, втому, чи нудьгу. Але атмосфера, музика і діалоги заставляють повертатися у це маленьке містечко. І я розумію чому. Ця гра викликає емоції та залишає з ними навіть після виходу з неї. А це коштує дуже багато.

Call of the Sea – дуже цікавий продукт, який на перший погляд нагадує собою відому гру Firewatch. Вони дуже схожі у плані графічного виконання, хоча тут більша різноманітність кольорів. Можна побачити як тропічні локації, так і більш містичні (а ще й різна погода у них!)
С точки зору геймплею, ми також переміщуємось по рівням та взаємодіємо з предметами. І якщо у Firewatch ми отримували сюжет здебільшого через діалоги, то тут майже усі розмови – це монолог головної героїні. Нора, за яку ми граємо, реагує на навколишній світ та знахідки і передає це через призму своїх емоцій та переживань.
Сюжет гри тим часом зустрічає нас класичною лавкрафтовською історією. Якщо гравець знайомий з роботами автора, хоч і поверхнево, основний перебіг буде доволі очевидним (тим паче що навіть у трейлер додали спойлер). Але, тільки після закінчення гри, можна оцінити основну роботу сценаристів. Лавкрафтовська історія виступає здебільшого фоном та декораціями, тоді як основний акцент стоїть на історії кохання та питань самопожертви. Навіть кінцеве рішення гравця не має якоїсь вірної відповіді і дозволяє людині самостійно відповісти на поставлені розробниками питання.

Окремо хочу виділити головоломки, які ми будемо зустрічати на кожному рівні і вирішення яких необхідно, щоб пройти далі. Задачі тут не рівня The Witness, але вони цікаві і мають свою складність. Здебільшого гра вимагає від гравця дослідити якісь знахідки, а Нора додає до журналу необхідну для вирішення інформацію. Таким чином гра дає можливість подумати над задачками, але не вимагає вигадувати доволі складні алгоритми чи неочевидні рішення. Хоч, як зазначено вище, їх неможна назвати тривіальними, вони все одно дозволяють грати на розслабленому рівні.

У висновках хочу зазначити що перед нами достойний, та навіть один з найкращих представників пригодницьких квестів, які можна пройти за один-два вечори. За цей час гравець зможе пережити різноманітні емоції, побувати у насичених локаціях та пройти стежками містики, вирішуючи головоломки.

І відповісти, чи сильніша доля особистості за щире кохання?

Чудовий виживач у зомбі сетінгу для гри з друзями. У ванільній грі дуже багато різноманітних механік, тож кожен гравець знайде щось собі до душі. Це може бути як обшук містечок та вбивство зомбі, так і догляд за садом або автомобілями групи. Ще тут існує будівництво, що теж може стати у нагоді при будуванні бази.
Також гра має величезну базу модифікацій, які ще більше розширюють основний функціонал гри. Завдяки ігровому двигуну та простоті графіки, стало можливо додавати майже безліч новий можливостей. Це ще більше урізноманітнить гру та дасть можливість провести з нею та друзями не один десяток годин.

Однозначно рекомендую спробувати саме в кооперативі з командою. Грати в соло можна, але то більше для фанатів саме зомбі-виживачів.

І пам’ятайте, що кожна пригода тут закінчується смертю. Тож треба одразу звикнути до цього, бо саме такий підхід створює багато ситуацій, які запам’ятаються вам надовго.

Феноменальна гра, яка заворожує своєю глибиною та водночас простотою. Історія двох людей, що тікають від своїх проблем. Ця ігрова новела показує, що варто казати правду та не намагатися сховатися від неї.
Рекомендую витратити вечір на цю гру, вона того заслуговує, бо залишиться в пам’яті ще надовго.

Цікава гра, яка дає можливість доторкнутися до історії серії та побачити її початок. Незважаючи на більше як двадцять років від випуску, сама гра виглядає приємно. Вражає великий левел дизайн, який дуже відрізняється від прямих коридорів того часу: тут вам і шахти, і відкриті простори, і навіть поїздки на маленькому вагончику. Сучасним виглядає підхід комбінації шутера та вирішення задачок «як пройти це місце».
Взагалі цікавим є використання технологічних можливостей гри. Саме появою легендарного лому розробники підштовхували гравця бити скло, ламати ящики та пробиватися через дошки.

Рекомендую ознайомитися з оригінальною грою в першу чергу, щоб на власні очі побачити та відчути той експірієнс, який отримали гравці у 1998 році.

Рекомендація: Можна брати навіть за повну ціну. Додатковий контент має тільки косметичну частину та необов’язковий.

Rising Storm 2: Vietnam є для мене тим самим реалістичним шутером, який балансує між саме «реалізмом» та «аркадністью». Ця гра не може похизуватися градацією налаштувань персонажа, взаємодією між великою кількістю людей та широким вибором військ. Прямі конкурент у цьому полі, Arma 3 або Hell Let Loose мають більшу опрацьованість реалістичних деталей.

Але!

Хочу зауважити, що ця гра займає нішу як «реалістичний шутер для вечірньої гри». Саме з цього боку вона розкривається на повну. Усі види зброї відчуваються по різному. Є взаємодія малих загонів піхоти, командира, а іноді й команди гвинтокрила. Смерть персонажа не відчувається так болісно, як у вище наведених конкурентах (бо там бігти до нового бою 5-20 хвилин), але й не теж саме що і у серії Call of Duty.

Загалом гра передає саму ту атмосферу в’єтнамської війни, яку від неї можна очікувати. Тут є історичні види зброї, невеличка кастомізація військових, а також візитні карточки тих боїв: літаки з напалмом, фосфорна артилерія, пастки та тунелі. Саме атмосфера є тим, що приваблює гравців навіть після п’яти років повертатися до джунглів день за днем.

Геймплей: Командні бої до 64 гравців на одній мапі. Класичні режими гри. Цікавим є саме режим Компанії, де відіграється сюжет усієї війни у В’єтнамі. Гравці після кожного раунду голосують, яку саме територію будуть атакувати наступною, на якій мапі, та яким типом військ. З часом змінюються як доступні армії, так і доступне озброєння.
Сторони конфлікту не дзеркальні, Північ та Південь мають свої особливості, зброю, та сили підтримки. Тим самим тактика дій загонів піхоти дещо змінюється, зважаючи на доступне озброєння.
Окремо треба виділити роль командира, яку займає один гравець та виконує роль підтримки своєї команди. Може викликати розвідку, впливати на респавн та викликати вогонь по координатам, які йому передають командири загонів.
Ігровий двигун застарів, бо використовується ще з минулих частин серії та дістав небагато глобальних змін. Тому можуть виникати проблеми з переміщенням, позицією та взаємодією між персонажами. Це може призвести до малих проблем з колізією, але вони не критичні (привіт дей зі, де подобні баги ламали кінцівки).

Графіка: Вона прийнятна. Хоча сама гра вже не нова, але робота зі світлом та графіка вибухів робить картинку цікавою та соковитою. Іноді можна помітити велику контрастність та дуже яскраві кольори. Часом реалістична картинка переходить до якогось мультфільму.
Часом смерть персонажів може бути досить графічною, наприклад після напалму або артилерії.

Звук: Уся зброя звучить по різному. Можна почути репліки різних армій, да почути різницю між ними. Звуки важкого озброєння відчуваються як частина атмосфери та змушують гравців тікати від них. Також при вході у гру зустрічає аутентичний саундтрек.