Історія про чувака, якого життя опускало безліч разів лицем в унітаз, але він пив воду і зміг вижити… ну або не зміг.

Проєкт був анонсований задовго і періодично підігрівався різними чутками, тому зрозуміло, що очікування були занадто високими. Думаю, можна пропустити момент з релізом і тими декількома багами. Cyberpunk 2077 – масштабна гра, тому CDPR намагалися зосередити в ній максимум того, що вони вміли на той час. Так, в ній було (для когось залишилося) багато мінусів, але плюсів, на мою думку, значно більше.

З самого початку нас зустрічає світ, технічний прогрес якого сягнув вже якогось неймовірного рівня. Найт-сіті – місто антиутопія. Вражаючий мегаполіс сповнений життя, барви якого змінюються від дивовижних неонових хмарочосів до брудних закутків «Псарні». Місто, де панує класова нерівність. Місто, де люди, занадто одержимі модифікаціями тіла, втрачають свою людську подобу та зв’язок з реальним світом. Світ, де корпорації виграли війну за владу.

Сюжет – це те, що треба бачити. Ну от чесно. Можливо, пролог буде здаватися комусь дещо клішовим, занадто драматичним. Однак, він задає той ритм та наратив, що буде супроводжувати всю гру. Від початку і до самого кінця, гра усім своїм єством показує, що не все так просто в цьому житті і не завжди отримуєш те, чого прагнеш. Разом з другорядними арками та персонажами (до яких повернемося пізніше) здається, що я дивлюся якийсь дорогий і відомий серіал. Тут тобі і продажний мер, і таксист, що працює для душі, і рокери під речовинами, і повії-бунтарі, і праведні детективи, і розмовляючий пістолет, і старенька (але ще огого) власниця бару, що може всипати на горіхи, та чого тут тільки нема. Спочатку ти не розумієш, як це все може поєднуватися в одну картину, а в кінці ти не уявляєш цей витвір мистецтва без одного з цих «кольорів». А місії з флешбеками Джонатана Сріблясторукого – це ж просто відрив башки. Я хоч і недовго, але пожив у тілі справжньої рок зірки з блек-джеком і… тими самими. Мрія дитинства №415 здійснилася. Ну і філософський кінець. Пардон, кінцівки. Так, їх тут декілька, на будь-який смак. І так, з ними, також, все не так просто. В кожної із них є своя ціна, яку треба заплатити.

Геймплей тут простий та незамислуватий. Береш собі потужного пєстіка і йдеш стріляти ворогів пачками направо і наліво. Ще є там всякі цікаві дробіки, гвинтівки, кулемети ну і інше вогнестрільне залізяччя. Куди цікавіше бігати з клинками, ножами, ділдаками, або ще краще, руками Богомола і розривати на шмаття всякий корпоратський непотріб. Є різні гілки прокачування, спрямовані під конкретний стиль гри. Також, добре прокачені таланти стануть у нагоді в майбутньому: відкриють шорткат в завданні, додаткова репліка в діалогах, авторитет. Є ще нетранівські штуки. Ну типу місцевий хакер. Незамінна річ для стелс проходження. Також, є можливість встановлення різних кіберімплантів (ну ми ж в кіберпанку чи як?) типу подвійного стрибка, збільшення захисту/атаки, резісти, тощо. Короче механік тут достобіса, але в них необов’язково розбиратися, можна просто грати, а там якось воно буде.

Непристойно величезна кількість усіляких нотаток, аудізаписів, повідомлень, дзвінків, знахідок та подібних матеріалів, що точну кількість, мабуть, самі розробники не знають. Ну «проджекти» не були б собою, якби не залишили купу пасхалок. Тому в різних локаціях Найт-сіті можна зустріти згадування про Гаррі Поттера, відьмака, бетмена, блейдраннера, брейкінг бед, гта, Кодзіму, матрицю разом з іншими персонажами Кіану Рівза, та багато інших. І, що важливо, їх хочеться читати/слухати/переглядати усі. Вони органічно вливаються в атмосферу і допомагають пізнати цей великий світ. Також, окрема подяка за відсилку на український Крим.

Неймовірно харизматичні персонажі. Ві – протагоніст, який несе в собі тягар важкого минулого та прагне знайти своє місце у жорстокому світі. Джуді Альварез – розумна, як зграя математиків, тру хацкер-анархіст з високим почуттям справедливості. Дівчина – привілея. Готовий пройти гру знову, тільки за жіночого персонажа, лише для того, щоб розглянути усі її татуюваня. Панам Палмер – бунтарка із вибуховим характером, кочівниця в минулому, сповнена відваги та вірності своїм друзям. Ох ці сцени, коли вона йде попереду, то мені аж жити хочеться. Бо шо? Правильно, жінка без жопи - то як село без церкви. Джоні Сільверхенд – легендарний роцк-музикант, трішки революціонер, наш внутрішній демон, котрий постійно кидає виклики. Чесно, заберіть назад того Оскара в Ді Капріо і віддайте Кіану Рівзу, бо те, що він зробив з цим персонажем – це щось неймовірне! Я навіть не можу підібрати відповідний синонімічний ряд, холестерин підскочив. Ну і звичайно Джекі… Чумба, легенда Найт-сіті у вищій лізі, назавжди в серденьку.

Спочатку не міг зрозуміти, чому розробники не зробили гру від третього лиця з такою великою кількістю кастомізацій для персонажа, але потім дійшов висновку, що, можливо, причина – діалоги. Вони тут живі та максимально витончені. Щось подібне я зустрічав, мабуть, тільки у третьому Відьмаку, але тут краще. Ці безшовні кат-сцени неймовірної краси, ліричні тенори з оксамитовими тембрами англійського озвучування та неонові кольори нічного Найт-сіті, безперечно, створюють дикий антураж. Краще можна було б уявити лише з повною українською локалізацією і щирою лайкою.

DLC, окрім нової сюжетної гілки, принесло зміни буквально у всьому і зробило з гри ту саму цукерку, якою вона мала бути з самого початку. Особливо приємним стало внесення балансу до нетраннівського білду, бо раніше, коли я проходив, це була якась імба. Сподіваюся, що білду самурая, також, внесли трохи фіксу, а не лише красивих бруталіті насипали. Сюжет – окрема відзнака, на рівні з основною грою, можливо навіть і краще. Конфлікт інтересів, висока мета, збитий моральний компас – все це тут є. Ідріс Ельба занадто добре підійшов на цю роль. Якщо кінцівки основної частини були зрозумілі та дещо передбачувані, то в длц все інакше. Після закінчення усіх їх довелося витратити чимало часу, щоб виділити саме ту, яка влаштовує та зворушує найбільше. Концерт в готелі вже неодноразово передивлявся на ютубі. OST в стилі бондіани шикарно вписується та підкреслює посил сюжету. Ну і звичайно те, чого так довго просили люди (спойлер) – щасливий фінал для основної частини. А чи дійсно він «щасливий»?

Cyberpunk 2077 – сюжет, драма, катарсис. Суворий, жорстокий та несправедливий світ, котрий не пробачає помилок. Якщо прагнеш грати у вищій лізі – будь готовий робити вибір між поганим та жахливим. Безперечно, одна з кращих ігор сьогодення. Так, нехай це не повноцінна rpg, так, не рахуючи декількох моментів, гра досить лінійна, але та кількість роботи, яку зробили розробники, викликає лише захоплення та перекриває усі дрібні недоліки. Один з найбільш детальніших міст у ігровій індустрії, де днями можна кататися і робити селфі у фоторежимі. Можу сказати точно, як тільки колись оновлю стареньку пекарню, то одразу перепройду гру, щоб там з цими променями всякими модними і на ультра налаштуваннях.

Існують ігри, які випередили свій час, ігри, з якими будуть порівнювати та ставити в приклад, ігри, які можна перепроходити знову і знову. Не дивлячись на те, що з дня релізу минуло вже майже 10 років, вона залишається актуальною і по цей день. Хтось скаже, що графіка вже не актуальна, але ті люди по-любому не знають навіщо лопухи ростуть в лісі і як правильно використовувати подорожник при колото-різаних ранах. Як на мене, графічна оболонка добре відобразила атмосферу того світу, трохи похмуро, але не надто яскраво, «лампово, по-домашньому».

Геймплей, управління, механіки не без проблем, але їх відчуваєш тільки порівнюючи з якимись окремими і набагато новішими іграми. А та кількість різних видів обладунків та мечів, які існують, просто неймовірна. Якісь можна придбати в торговців, якісь знайти на дні озера, а якісь виготовити самому. Останній раз, коли я отримував таке задоволення від крафту речей було багато років тому в світі Lineage 2 і саме третій відьмак знову зміг мені подарувати ті самі відчуття.

Гвинт - це як окрема гра в грі. Багато хто просто пропускає усі квести пов’язані з гвинтом і я був одним із них, бо не сильно хотілося розбиратися у тому, але потім помітив як тісно він пов’язаний з героями та подіями, то затягнуло так, що міг просто годинами роздягати та доводити до кредитів і без того бідових плебеїв.

Той рідкий випадок, коли сайд квести створилися не просто так, для галочки. Багато з них за антуражем зовсім не поступаються головній лінії. Якщо чесно, далеко не завжди розумієш статус того чи іншого завдання та втрачаєш паралель між головним та другорядним. Та навіть в кожного відьмацького замовлення є своя окрема історія і до якого потрібно готуватися, щоб потім отримати винагороду.

DLC в цій грі заслуговують на окремі ігри. Так, вони дещо відрізняються по характеру та стилю подій від основного сюжету, але розробники, так чи інакше, змогли їх поєднати в одне ціле та пов’язати репліками і пасхалками. Атмосфера та інтрига не зменшує градус від початку до самого кінця.

Гра має лише декілька фіналів, які можна отримати шляхом виконання певних умов. Комусь цього буде замало, але ми ж не граємо у якесь інтерактивне кіно, тим більше коли по сюжету в нас така кількість пов’язаних між собою квестів, подій та взаємостосунків з неочевидними поворотами, що про кінець і думати не хочеться. Мій фінал це (спойлер) білобриса, з новесеньким мечем, за кешбек ганяє монстрів по селах, а темноволоса пасія нарешті приїхала до свого sugar daddy на його хату з дорогущим євроремонтом і разом вони попивають просекко, апероль чи іншу якусь хімію, Плітка відпочиває та скубає травичку, а Любисток "полірує великі мечі Геральта". Короче, все по канону.

Для мене Відьмак 3 - це перша настоянка з грибів, перша повія за 20 гривень, перший дід, обіграний в карти, перший скандал в банку через бюрократію, перше зіпсоване весілля, це той самий віщий сон про кіберпанк, це винищувач корів, це той самий син маминої подруги. А Плітка, яка постійно десь застрягає в пустому полі, то взагалі вже як мем і яка ж була рвань, коли вона навчилася говорити хоча б ненадовго. А якби не Відьмак, то хіба б ми дізналися, що насправді сталося з Рапунцель, яка так і не дочекалася свого принца? Чи те, які були психологічні травми у вовка з Червоної шапки, і що він не хотів їсти ні бабку ні онучку? Ні, це не завжди смішні епізоди, іноді це містичні історії кохання, що залишають пустоту у серці, іноді це цінність дружби між людьми, від яких ти нічого не чекаєш, але вони приходять у скрутну годину. Можливо, саме у цьому полягає успіх роботи CDPR. Вони досить вдало змогли поєднати різні світи в одному проєкті і витримали баланс між серйозністю та каламбурами. Чого лише варте опудало єдинорогу, що так любить Йен. Колись і в мене в спальні таке буде стояти.

Особисто в мене, після проходження цього шедевру, залишилися двоякі почуття: те наскільки вийшло створити крутий, великий та багатий на події світ і те, що гра закінчена. З одного боку хочеться продовження конкретно цієї історії, в цьому світі, в такому ж сетапі, а з іншого все настільки добре зроблено, що ризик все зіпсувати здається занадто великим. Після фіналу дивишся на інші ААА проєкти і розумієш, що навряд чи якийсь з них зможе перевершити той успіх, ту кількість емоцій та дофамінів, що приніс Геральт з Рівного та його кобіти.