Скорошни рецензии на DarkPrince9507

ACHTUNG !!!
Автор рідко здатний висловити свою точку зору лаконічно, тому огляд може бути злегка затягнутим. Або ж ні.


Оскільки огляд на основну гру я вже зробив, де розписав всі основні плюси і мінуси (останніх дуже мало) гри, то в цьому огляді я опишу основні відмінності двох сюжетних доповнень від оригіналу.

Сюжет. Дія доповнень відбувається паралельно основному сюжету і закінчується в момент, коли Корво потрапляє в затоплений квартал. Цього разу під наше управління потрапляє асасин, який убив імператрицю, та й решта команди буде тусуватися неподалік (можна навіть побачити безпосередньо саме вбивство з початку гри, але цього разу ми будемо бачити його очима Дауда). Чужий затіває нову гру і повідомляє Дауду, що час останнього добігає кінця і від нього самого залежить, який фінал на нього чекає (ну, Dishonored Death of the Outsider традиційно бере за основу хорошу кінцівку), а також називає йому ім'я "Даліла" (це яка Delilah). З цього і починаються пригоди вбивці імператриці, в яких він зіткнеться з наглядачами, відьмами, змовами і зрадами. Рішення, прийняті в доповненні Knife of Dunwall, переносяться в Brightmore Witches разом з усіма поліпшеннями і готівкою (для останньої навіть є окреме досягнення). Так само, як і в основній грі, працює система хаосу, і якщо ви звикли вирізати все живе, то на хороший фінал вам розраховувати не доведеться. Якщо ж ви любите потайливість і обіймашки, то все у вас буде добре.


Геймплейно гра є тією самою першою частиною (рушій і більшість анімацій тут ті самі). Здібності ж Дауда дещо відрізняються від здібностей Корво. Так само присутній Темний зір і Перенесення, але, при цьому, якщо під час вибору місця для телепортації перестати рухатися, то час зупиниться (таким чином ви, приміром, зависнете, якщо перебуватимете в повітрі), відкриваючи в такий спосіб ширші геймплейні можливості (ну, і колір маркера тут фіолетовий). Крім цього, у Дауда є ще дві здібності, які ми вже бачили в основній грі, - Притягання, що дає змогу притягувати як невеликі предмети, так і ваших ворогів, і Заклик асасинів, які допоможуть у бою. Асасинів, до речі, можна прокачати за допомогою відповідної пасивної здібності, поділившись з ними майже всіма своїми вміннями і створити свій Assassin's Creed Brotherhood з блекджеком і дамами із Золотої кішки.
Спорядження, в основному, все те саме, але, на відміну від Корво, у Дауда замість невеликого ручного арбалета є арбалет ще менших розмірів, який кріпиться на зап'ясті. На додачу до звичайних амулетів з'явилися спотворені - такі, що дають разом із позитивним ефектом і негативний.

Окрема геймплейна частина доповнення, якої не було в основній грі - послуги. Перед початком місії Дауд закуповується на чорному ринку, де крім витратних матеріалів і поліпшень можна заплатити і за послуги, які тим чи іншим чином полегшують проходження або відкривають нові можливості. Так, наприклад, можна заплатити за те, щоб робітник, який випадково дізнався код від сейфа, написав його на стіні, або щоб інший робітник, який знайшов руну, залишив її в таємному місці. Мабуть, найкращим використанням цієї геймплейної можливості є купівля форми доглядача і проникнення в такому вигляді до в'язниці Колдрідж (так-так, тієї самої, звідки втік Корво) в одній із глав.

Також варто відзначити двох нових, примітних ворогів, що з'явилися в доповненні - брайтморських відьом і їхніх могильних псів. Відьми, на відміну від звичайних супротивників, володіють кількома здібностями, на кшталт телепортації. Свої здібності вони отримують від Даліли, так само як асасини - від Дауда. Могильні пси ж схожі на звичайних собак, основна їхня відмінність у тому, що вони, за фактом, безсмертні - щоб позбутися їх, потрібно знищити їхні черепи, з яких вони відроджуються.
Крім того, варто відзначити останню главу другого доповнення, оскільки вона дуже сильно відрізняється від усього іншого як дизайном, так і колірною гамою, причому - не на гірше.


Графіка у грі така ж, як і в основній грі (адже рушій той самий), з усіма її плюсами і мінусами.

Як результат, ми маємо вельми непогане доповнення, чомусь розбите на дві частини, що показує вже відому нам історію з невідомого боку з невеликою кількістю нових механік і прокладає міст від першої частини Dishonored до другої .


https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

ACHTUNG !!!
Автор рідко здатний висловити свою точку зору лаконічно, тому огляд може бути злегка затягнутим. Або ж ні.

Пам'ятається, коли я почув про цю гру десь у 2012-2013 роках, основною її відмінністю, завдяки якій вона осіла в мене в пам'яті, була варіативність проходження, зокрема повне проходження без вбивств. Колись я вже проходив основну гру (без доповнень) на піратці, але закінченим пацифістом мені тоді не судилося стати. Ну, що ж, гру, як і доповнення, пройдено, досягнення "Чисті руки" виставлено на вітрині, і настав час підбити підсумок як основної гри, так і доповнень, про кожне з яких буде окремий огляд. Заздалегідь хочу сказати, що після проходження двох останніх Deus Ex я і тут йшов шляхом пацифіста, обдаровуючи ніжними, але міцними обіймами кожного, хто зустрічався мені на шляху. Про приховані вбивства і відкритий бій багато чого не скажу, оскільки ще до пуття не проходив гру цими способами, але основи гри під час використання цих механік мені зрозумілі.


Сюжет тут нехитрий і рясніє різними кліше, що, втім, не сильно псує його сприйняття. Головний герой на ім'я Курво Корво Аттано - корінний поляк королівський захисник, який повертається з довгої місії з пошуку ліків від щурячої чуми, що скувала серце імперії - місто Дануолл. Але, як виявляється, час його повернення вкрай невдалий - прямо під час його розмови з імператрицею на неї здійснюють замах і вбивають, її доньку Емілі, майбутню спадкоємицю престолу викрадають, а звинувачують у всьому цьому, звісно ж, самого Курво Корво, який у першій частині страждає на синдром Гордона Фрімана і нічого не може відповісти на свій захист (але водночас під час гри завжди хвацько обирає один із двох варіантів у діалогах). Після п'яти незабутніх місяців у в'язниці Колдрідж Знаєте що роблять у тюрячці? Правильно! Довбають у дупу! Назва гри наче натякає з ним зв'язуються лоялісти, віддані короні й переконані в невинності Корво, і допомагають йому втекти. Паралельно з цим з ним зустрічається якийсь Чужий (ні, не Alien, а Outsider) і дає йому свою мітку, що наділяє ГГ надприродними здібностями, аргументуючи це тим, що йому цікаво, як Корво вплине на долю імперії. Ну, а далі, нам пропонують, власне, усунути всіх, хто заважає Емілі зійти на престол (водночас знаходячи саму Емілі). З усього вищесказаного стає зрозуміло, що особливою оригінальністю сюжет не вирізняється, поєднуючи в собі всілякі кліше. Водночас його розбавляють цікаві сценки вартових і простих городян, а також вельми цікаві роздуми Чужого з приводу всього, що відбувається.


Геймплей же є якраз-таки тим, заради чого, власне, і варто грати в цю гру. Він дійсно нелінійний і багато дій гравця мають наслідки, що впливають на персонажів і навколишній світ. Можна виділити три основні способи проходження гри.

1. Пацифіст-онаніст. Спосіб підходить тим, хто хоче пройти гру у ролі маніяка-душителя без жодного вбивства. Бонусом можна не здіймати тривогу, та й узагалі не потрапляти нікому на очі. Цей спосіб, напевно, найскладніший з усіх і, в той же час, досить нудний. З нелетальних способів усунення нам доступні удушення, які можна робити тільки зі спини жертви, яка нічого не підозрює, і дротики зі снодійним, які, за належного прокачування, можна використовувати навіть у бою. Звісно, доведеться ховати тіла сплячих ворогів у таких місцях, де їх не знайдуть ні товариші, ні щури, ні щось іще, що зможе їх убити. Зі здібностей найактивніше використовується телепорт і темний зір, бонусом можна використовувати вселення (для виманювання ворогів із місць, де їх неможливо оглушити, не витрачаючи дорогоцінні дротики), зупинку часу (дає змогу разом оглушити кількох ворогів за допомогою дротиків і удушення, залишаючись водночас повністю непоміченим) і спритність. На жаль, прокачування спорядження, придатного до цього стилю гри, майже немає, можна виділити хіба що черевики для безшумного переміщення, але, на жаль, не можна навіть збільшити кількість дротиків, що присипляють.

2. Тру асасин. Можна використовувати все перераховане вище, з поправкою на те, що можна не витрачати час на удушення і відразу вбивати. До того ж, трупи можна нікуди не тягати, оскільки є вміння, що перетворює на попіл тіла ворогів, яких ви вбили непомітно, ну, або ж можна закликати зграю щурів і згодовувати трупи їм. Крім клинка можна використовувати арбалет.

3. Маніяк-ексгібіціоніст. Для любителів відкритого бою. Ось тут можна застосувати весь арсенал ГГ - арбалетні болти кількох типів, міни, гранати, і здібності, на кшталт урагану. Бойова система зроблена непогано, хоч і злегка одноманітно, але це компенсується здібностями на кшталт зупинки часу, що відкриває море цікавих можливостей (можна, приміром, вистрілити у ворога з арбалета і поки арбалетний болт висить у повітрі, прикріпити до нього розривну міну).

Будь-який з обраних вами способів проходження впливає на рівень хаосу в грі. Вбиваєте багато персонажів і залишаєте за собою ріки крові - зростає кількість вартових на вулицях, які тепер стають уважнішими, та й кількість щурів також збільшується. Обдаровуєте всіх дружніми обіймами - деякі персонажі починають краще до вас ставитися і з'являються нові можливості для проходження окремих рівнів. Крім того, рівень хаосу безпосередньо впливає на кінцівку, змушуючи вас діяти миролюбно, якщо ви хочете отримати хороший фінал.


Графіка у грі виглядає злегка застарілою (за мірками 2012 року), але все рятує геймдизайн. Гра виконана в ілюстративному стімпанковому стилі, який, водночас, нагадує Вікторіанську Англію, що непогано підкріплено сюжетно. Поряд зі звичайними технологіями того часу ми можемо побачити різні дива інженерної думки, на кшталт світлових стін, що спалюють будь-кого, кому заборонено крізь них проходити. Ці, як і багато інших винаходів у грі, потребують ворвані, яка використовується повсюдно як джерело енергії. Взагалі, все це нагадує деякі твори Жуль Верна, зокрема "20 тисяч льє під водою", і чудово відволікає від графіки.

Саундтрек у грі непоганий, особливо запам'ятовується композиція під час фінальних титрів. Звукові ефекти теж хороші, особливо під час проходження стелсом.

Отже, коротко про плюси і мінуси гри:
+ Чужий
+ Монологи Чужого
+ Присипляння натовпу ворогів дротиками в зупиненому часі
+ Сто один спосіб усунути ворога, комбінуючи здібності та спорядження
+ Семюель
+ Можливість пройти весь рівень непомітно, постійно викликаючи зграю щурів і вселяючись в одного з них
+ Можливість згодовувати трупи ворогів щурам
- Злегка нудний геймплей при грі без смертовбивств
- Клішований сюжет із НЕСПОДІВАНИМ поворотом

За підсумком ми маємо цікаву різнопланову гру, в якій кожен знайде оптимальний для себе спосіб її проходження. Нелінійність і зміни світу в результаті дій і рішень, прийнятих гравцем, так само впливають на реіграбельність. На жаль, подібних проєктів останніми роками виходить не так вже й багато.


https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

ACHTUNG !!!
Автор рідко здатний висловити свою точку зору лаконічно, тому огляд може бути злегка затягнутим. Або ж ні.


Отже, перед нами доповнення до Wolfenstein The New Order яке, за сумісництвом, є приквелом. Це доповнення поширюється у вигляді окремої гри (це нагадує мені про Alan Wake's American Nightmare) і, судячи з тривалості та наповненості контентом, таким і є. Оповідає вона нам про події, що відбувалися незадовго до атаки на замок Тоттенкопфа в основній грі. Якщо вам здавалося, що 1946-му року в The New Order приділяли дуже мало часу (поверніть мені мій 46-ий) (у плані зброї, супротивників і сюжету), то доповнення цілком здатне заповнити цю прогалину.

Варто зазначити, що якщо The New Order можна було порівняти з Wolfenstein 2009 року (у плані поліпшення оригінальності сюжету, його розмаху і нових механік), то це доповнення - це фактично ремейк Return to Castle Wolfenstein 2003 року. Тут є багато всього знайомого: Замок Вольфенштейн ака Вовчий Камінь (у який, щоправда, цього разу не доведеться повертатися, але доведеться знову втекти); прилеглі до нього території на кшталт невеликого містечка, церкви, цвинтаря та інших цікавих локацій; напарник ГГ, який також гине; сюжет про нацистів, що займаються, для різноманітності, окультизмом; зомбі-нацисти. При всьому при цьому використовуються напрацювання The New Order і його рушій.


Геймплей тут на такому ж високому рівні, як і в The New Order. Присутня частина зброї з 1946-го, вже показана нам у пролозі Нового порядку, але при цьому дещо нове також завезли. Головним нововведенням стали дві труби, які Бі Джей отримує під час втечі з в'язниці, і які можна об'єднувати між собою, використовуючи як для ближнього бою і потайних убивств, так і для просування по рівню - можна дертися по стінах, використовуючи дві маленькі труби, або, з'єднавши їх разом, відчиняти різні люки і підпирати двері.

Ножі при цьому нікуди не поділися і їх можна так само використовувати як для ближнього бою, так і для метання. Деяку зброю 1960-го року з оригіналу замінили аналогами з минулого. Так з'явився новий дробовик, головна особливість якого - висока швидкість стрільби і використання картечі. Крім того, тут є супердробовик із DOOM, який ГГ, недовго думаючи, перетворює на обріз.

Так само є система перків, покликаних додати нові можливості або ж поліпшити вже наявні. Деякі ми вже могли бачити в оригіналі, деякі абсолютно нові, на кшталт можливості тягати важкий кулемет разом з рештою зброї, а не кидати його під час зміни останньої.


Сюжет є переказом сюжету Return to Castle Wolfenstein з невеликою кількістю катсцен (майже всі - від першої особи) і великою кількістю розкиданих тут і там документів, що знайомлять нас із лором гри. Усе дуже клішовано - нацисти проводили розкопки і знайшли те, що знаходити не слід було. На відміну від The New Order гра досить коротка (8 глав проти 16) що, втім, йде їй тільки на користь - вона не встигає набриднути, та й у сюжеті немає сильних провисань. Так само, як і в The New Order, присутня певна нелінійність у плані порятунку одного з двох персонажів, що, загалом, ні на що особливо не вплине.


Крім основного сюжету нам також доступні випробування, які являють собою відстріл нацистів на певних картах з метою вербування до лав союзників набору найбільшого можливого рахунку (і знову привіт, Alan Wake's American Nightmare). Карти для випробувань відкриваються в міру їх проходження в основній грі. Одного повного проходження буде достатньо для відкриття майже всіх карт.


Також ще одним аспектом гри є класичні рівні. Як ви, можливо, пам'ятаєте, в The New Order була пасхалка з першим рівнем Wolfenstein зразка 1991 року. Тут же це повноцінний перший епізод зазначеної гри, 8 рівнів якої заховані у вигляді кошмарів, які можна побачити, поспавши на ліжках, розкиданих по всіх восьми главах гри (привіт, пасхалки в DOOM). Геймплей у цих епізодах більш розмірений ніж в основній грі і є своєрідним відпочинком від активної конфронтації з нацистами.


Отже, коротко про плюси і мінуси гри:

+ "Ми встановили Wolfenstein у твій Wolfenstein, щоб ти міг грати в Wolfenstein поки граєш у Wolfenstein"
+ Труби, за допомогою яких можна розправитися навіть із суперсолдатами
+ Біджей у нацистській формі
+ Біджей із голим торсом
+ Шокхамери в обох руках
+ Можливість тягати з собою важкий кулемет
+ Ганс Гроссе Руді Йегер
+ Замок Wolfenstein
+ Величезний крокуючий робот, яким можна керувати протягом цілої глави
+ Зомбі-нацисти
+ Цікавий фінальний бос, до якого ще потрібно знайти підхід, а не просто стріляти, стріляти, стріляти,
+ Фергюс
- Трохи примусового стелсу
- Однакове золото

За підсумком ми маємо добротний злегка м'ясний шутер із вкрапленням олдскулу (сюжет, арсенал, відсутність авторегенерації тощо), який хоч і поступається The New Order, але водночас вигідно виділяється на тлі багатьох сучасних FPS..


https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

ACHTUNG !!!
Автор рідко здатний висловити свою точку зору лаконічно, тому огляд може бути злегка затягнутим. Або ж ні.

Пару-трійку днів тому я докачав останнього з моїх персонажів (Горилу Гродда, якщо конкретно) до 30-го рівня, тому настав час вже і зробити огляд.
Свого часу я грав майже в усі частини Mortal Kombat (за винятком MKSF і MKvsDCU) і в першу частину цієї супергероїчної серії, тому я з нетерпінням чекав на нову гру від Netherrealm Studios і вихід Injustice 2 на ПК... а потім чекав коли Ед Бун привезе мені мою копію і вручить особисто знижку в 50% (наявність зайвих грошей на купівлю гри при цьому теж була бажаною), у підсумку я придбав гру зі знижкою в 40% у вересні та іноді грав у неї (судячи з награних за два місяці 400+ годин - зовсім небагато). Почну, мабуть, із плюсів.

+ Графіка. Порівняно з першою частиною сильно зробила крок уперед. Особливо сильно виділяється лицьова анімація, подібної до якої, напевно, більше ні в одному файтингу і не зустрінеш. Арени, на кшталт MKX, також стали більш опрацьованими, та й загалом видно, що під час розробки графіка стояла явно не на останньому місці. При всьому при цьому оптимізація в грі прекрасна (точно краща, ніж у MKX) та й системні вимоги аж ніяк не захмарні.

+ Бойова система

Първоначално публикувано от фанат МК:

Гей, а де кнопка блоку?!!!

Якщо ви грали, наприклад, за Флеша або Зеленого ліхтаря в першій частині (як це робив я), то ви зможете одразу ж влитися в гру і не відчути жодного дискомфорту. Персонажі, які перекочували з першої частини, граються так само або навіть краще, бойову систему загалом було поліпшено, вона стала динамічнішою (особливо це відчувається під час порівняння з MKX) та більш інтуїтивною. При цьому вона не стала надто вже казуальною, є купа різних способів взаємодії з опонентом - як у вас, так і у вашого супротивника, та й система екіпірування вносить свій вклад (але про це пізніше). З'явилися нові способи використання шкали енергії, нові види відходів від атаки тощо. Загалом, для казуальних гравців у файтинги (на кшталт мене) місцева бойова система підійде ідеально, але, водночас, і досвідчені гравці знайдуть, за що зачепиться.


+ Сюжет.

Първоначално публикувано от Багато людей:

Найбільш непотрібна річ у файтингах

Ну, особисто я завжди був сторіфагом від світу МК, тому сюжет першого Injustice мене свого часу дуже зацікавив. Друга частина (несподівано) продовжує історію першого Injustice - Супермен після всього, що сталося, сидить у в'язничці, де довблять у сраку в'язниці з симуляцією світла червоного Сонця, а Бетмен та його союзники усувають наслідки суперменівського режиму. У цей самий час виникає нова загроза для Землі - любитель великих інопланетних кораблів і хентаю з тентаклями колекціонер і завойовник світів Зіньяк Брейніак, який не проти додати пару земних міст до своєї колекції, принагідно знищивши саму Землю. Між справою виявляється, що до загибелі Криптона він теж причетний, і все закручується...
Треба сказати, що Незери завжди уважно підходили до створення сюжету, ба більше, тут навіть присутня певна нелінійність - у деяких моментах сюжету нам потрібно вибрати, за кого з двох запропонованих персонажів нам грати. На подальшому розвитку сюжету це ніяк не позначиться, але різноманітність в ігровий процес внесе. Крім того, наприкінці гри є вибір - на чий бік стати, Бетмена чи Супермена, і від цього залежить кінцівка гри. Також радують діалоги перед боєм, запозичені з MKX, тільки тут вони ще цікавіші та кумедніші (чого тільки вартий діалог між Флешем і Капітаном Холодом, що відсилає нас до "Холодного серця"), а також діалоги під час "зіткнень".

+ Саундтрек і звуковий супровід Стандартна героїчна музика, що налаштовує на бойовий лад. Із цим тут також усе добре. Крім того, мені сподобалася ідея, коли музика наростає в міру того, як у бійців залишається все менше здоров'я. Ідея цікава і, сподіваюся, її розвиватимуть у наступних іграх компанії.

+/- Система екіпірування Спірне рішення насправді. З одного боку в нас є можливість зробити своїх бійців дійсно унікальними - на вибір представлено п'ять типів екіпірування (голова, торс, руки, ноги та аксесуар, який у кожного героя свій) і різні шейдери, які є унікальними для кожного персонажа і змінюють його кольори на зовсім інші. Завдяки такій системі екіпірування можна перетворити, приміром, Зеленого ліхтаря на представника будь-якого іншого корпусу (в наявності є як відповідні шейдери, так і нагрудники з потрібними символами), а різні шейдери Страфайр - просто насолода для очей. Крім простих видів екіпіровки є ще частини комплекту, який, будучи зібраним повністю, може дати персонажу якісь посилення, нові здібності тощо. Крім того, тут присутній також і аналог варіацій з Мортал Комбата, ось тільки якщо там ми вибирали на початку бою одну варіацію, яка міняла одні спецприйоми на інші, додавала нові тощо, то тут все це налаштовується більш гнучко. Поряд зі слотами екіпіровки і шейдера є два слоти для здібностей, які ми відкриваємо разом з усім іншим і комбінуємо як нам зручно (хоча деякі здібності можуть займати відразу обидва слоти). Ці здібності можуть бути абсолютно новими для персонажа або ж замінювати вже наявні. У принципі, відкриття всього перерахованого вище вносить певну частку азарту в гру і викликає (особисто в мене) спогади про ті часи, коли потрібно було відкривати персонажів у МК Deception (і не за гроші).

З іншого ж боку, не у всіх персонажів предмети екіпірування дуже різняться між собою, у тієї ж Гепарди, приміром, відсотків 90 екіпірування - різне поєднання ганчірок і кісток. В інших же персонажів є екіпірування, яке їм не підходить - на кшталт ділдо Діка для Робіна, у того ж Флеша майже все екіпірування - це броня, яка, по суті, йому і не потрібна. Також дратує відсутність костюмів, які були в попередній частині. Хотілося б, щоб у наступній частині додали костюми, розбиті на частини екіпіровки (як це було з Лігою справедливості).

+ Ростер. Він цілком непоганий як у плані кількості, так і в плані якості персонажів, що наповнюють його. Взагалі, судячи з того, що кількість персонажів в іграх Незеров постійно зростає, вони планують в одній зі своїх майбутніх ігор повернутися до розміру ростера MK Armageddon, тільки цього разу все буде якісніше.

Първоначално публикувано от Netherrealm Studios:

Ми додали Mortal Kombat до твого Injustice щоб ти міг грати в Mortal Kombat поки граєш в Injustice.

- DLC і донат.

Първоначално публикувано от фанат, який ще не знає, що на нього чекає в майбутньому:

Легкі фаталіті за гроші в Мортал Комбаті?! Та вони там зовсім охрініли?!!!!

[/quote]
Варто почати з того, що під час купівлі ПОВНОГО видання гри з усіма доповненнями ви не отримаєте два набори дуже крутих шейдерів (Боги і Демони) для всіх персонажів. Далі більше - у грі присутні шикарні турнірні шейдери і кілька прем'єрних скінів (частину з них відкрито), а також звичайні шейдери, які можна купити за спеціальні кредити. Чи варто говорити про неможливість заробити достатню кількість цих кредитів для розблокування хоча б частини контенту, що купується за них, і необхідність, зрештою, витрачати на купівлю всіх шейдерів більше грошей, ніж на купівлю самої гри? Думаю, ні.

В остаточному підсумку Injustice 2 це добротний файтинг, який підійде як новачкам жанру, так і олдфагам, а система екіпірування затягне вас ще на н-ну кількість годин, що, в принципі, і непогано.

📢 ОБЕРЕЖНО! РОСІЙСЬКА ГРА! 📢

ACHTUNG
Автор рідко здатний висловити свою точку зору лаконічно, тому огляд може бути злегка затягнутим. Або ж ні.

Що можна сказати про інді-гру, яку я отримав безкоштовно на Humble Bundle? Ну, кілька слів у мене знайдеться. Варто для початку сказати, що я ніколи не був шанувальником головоломок і востаннє серйозно грав в ігри подібного жанру хіба що в дитинстві.


Візуальний стиль гри мені шалено сподобався, я взагалі люблю вітражі, а тут нам ще пропонується їх збирати. Звичайно, через те, що вітражі схожі на реальні, їхні складові частини можуть не зовсім бути схожими на шматочки справжнього пазла, і через це зазначені вітражі збирати простіше. Втім, через це гра не стає надто простою, та й вона не ставить собі за мету змусити вас збирати один вітраж упродовж кількох годин, її завдання - дати вам розслабитися і відпочити, з чим вона чудово справляється.


Саундтрек у грі чудовий, я не помітив, щоб там було багато композицій, але ті, що є, прекрасно працюють на атмосферу і налаштовують на розслаблено-творчий лад.


Після кількох годин гри я можу з упевненістю сказати, що у своєму жанрі ця гра для мене ідеальна - коли потрібно відпочити від AAA-проектів це саме те. Хотілося б сказати ще щось про гру, але про її переваги я розповів, а критикувати її особливо й нема за що, навіть ціна в Стимі цілком прийнятна.


https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

ACHTUNG!!!
Автор рідко здатний висловити свою точку зору лаконічно, тому огляд може бути злегка затягнутим. Або ж ні.

Ну що ж, я нарешті подужав цей проект (одного разу вже намагався проходити на піратці) і готовий винести вердикт. Гра вийшла доволі неоднозначною і, якби в Стимі були нейтральні оцінки, я б таку і поставив. Оскільки огляд усе ж позитивний, то почнемо з мінусів.


- МИЛО. Це перша гра в моєму житті, яку я кинув проходити через графіку (коли грав ще на піратці). Я буду абсолютно чесний, якщо скажу, що такої кількості мила на квадратний піксель сантиметр я в житті не бачив. І графіка в грі не така вже й погана, просто вона замилена до такої міри, що за цим самим милом нічого і не видно. Проблема частково вирішується увімкненням згладжування і вимкненням масштабування, але останнє зіштовхує нас із такою проблемою.

- Оптимізація. Через те, що гра є кривим консольним портом оптимізація в ній не дуже.

Първоначално публикувано от Команда, яка портувала гру на ПК:

"Як же вирішити цю проблему? Поліпшити оптимізацію, зробивши творіння більш іграбельним при тому ж рівні графіки? Ні, ми ж не гру про Бетмена тут робили. Ось додамо мила і все нормально запрацює."

Власне, та сама функція "масштабування", яка нібито повинна покращувати картинку, робить її більш замиленою, водночас її можна вимкнути і таким чином вберегти свої очі від потрапляння в них мила, але ця послуга коштуватиме 300 гривень 15-20 FPS (залежно від налаштувань і конфігурації компа може бути і менше).

- Провисання. І ні, я не кажу про зависання часу. Проблема в тому, що динаміки в грі майже немає, хоч і може здатися, що все зовсім навпаки. Динаміка проявляється лише в кількох моментах за всю гру (на кшталт сцени на мосту). В інших же випадках ми просто спокійно і неквапливо переходимо з однієї локації в іншу, водночас обшукуючи кожен куточок у пошуках інформації тощо, а іноді беремо участь у перестрілках, про які йтиметься далі.

- Бої. Бої в грі дуже неоднозначні. По-перше, вони не становлять особливого інтересу і дуже швидко набивають оскому. По-друге, як для однієї з двох основних геймплейних механік гри (крім ХОДЬБИ і збирання) вони зроблені на досить низькому рівні. Усе, що стосується використання хроноздатностей, зроблено непогано і викликає інтерес, принаймні - спочатку. Усе, що стосується стрільби, це просто тихий жах. Можна було б сказати, що зброя не відчувається, віддачі немає і т.д. і т.п., але я просто скажу, що стріляти в цій грі дуже неприємно. Просто щоб ви розуміли, наскільки погана стрільба, подивіться на анімацію перезарядки зброї. Ах, так, її немає. Серйозно, якщо ви захочете подивитися, наприклад, на те, як ГГ перезаряджає штурмову гвинтівку, то все, що ви побачите, це те, як він проводить рукою зліва від магазина, нібито вставляє новий і робить вигляд, що пересмикує на графон затвор.

- Прокачування. Просто нудне. Пошук джерел хрононів, необхідних для поліпшення здібностей, не викликає ніякого азарту, а зазначені здібності непогано працюють і без жодних поліпшень. Крім того, майже всі здібності (за винятком однієї) ми отримуємо майже на самому початку гри, що знов-таки позначається на азарті в дослідженні світу гри та прокачуванні.


+/- Збиральництво. З одного боку інформації багато, вона цікава і розкриває деталі сюжету. З іншого боку, збір цієї інформації та перестрілки, про які було сказано раніше - все, чим можна зайнятися в цій грі (крім перегляду серіалу, розмова про який піде пізніше). Проблема в тому, що шукати цю інформацію не дуже-то й цікаво, оскільки комп'ютери, документи і предмети розкидані цілими групами і підсвічуються хронозором. Таким чином, пропустити все це (крім джерел хрононів) дуже складно, що дивно, оскільки в Алані Вейку з усім цим був повний порядок.

Також ще одна проблема полягає в тому, що інформації, яка подається внаслідок збирання, більше, ніж інформації, яка присутня в основному сюжеті. Виходить, що розкриття багатьох персонажів відбувається не в основному сюжеті, а в документах. Через це той, хто не збирав документи, до пуття і не зрозуміє сюжет - він так і не дізнається, хто такий Мартін Хетч, якими є його мотиви і яким чином він з'являється у фіналі гри, незважаючи на все, що сталося, але ж це один з ключових персонажів, який може бути цікавішим і загадковішим за Пола Саріна, Бет Вайлдер і братів Джойс разом узятих.

Ба більше, Джек знаходить досить багато інформації про те, хто такі фазовики, але, коли за сюжетом зустрічає одного з них, то не розуміє, що це таке, тобто, фактично, уся інформація, яку знаходить гравець, призначається самому гравцеві, а не персонажеві, що, звертаючи увагу на її характер, дещо руйнує занурення, при тому що якщо ГГ почне порпатися в чужому ноутбуку за наявності інших персонажів, то вони можуть йому на це вказувати. Крім того, на збирання і читання припадає дуже багато часу - якби я не шукав і не читав документи, то тривалість мого проходження зайняла б удвічі менше часу.

+/- Саундтрек і звукові ефекти. Нічим особливим не виділяються і особливо не запам'ятовуються.


+ Серіал. Досить незвичайна концепція - використання серіалу всередині гри, яка також ділиться на епізоди (Oh, hi Mark Alan). Серіал, треба сказати, поставлений і зрежисований досить непогано і є своєрідним відпочинком від гри. Також порадувала можливість змінювати деякі невеликі деталі в серіалі за допомогою взаємодії з кількома особливими об'єктами в самій грі. Наприклад, на самому початку гри ми з Вільямом тікаємо від людей Монарха, під час втечі ми можемо звернути увагу на дошку з рівнянням, яке, на думку Вільяма, є неправильним і яке він почне виправляти. І коли після першого епізоду ми почнемо дивитися серіал, то побачимо сцену в кафетерії, де науковці обговорюватимуть те, як вони прийшли вранці в лабораторію та виявили, що рівняння, яке вони намагалися розв'язати, вже розв'язане кимось. Єдиний недолік серіалу - він майже не фокусується на головних героях оповіді, виводячи на сцену лише другорядних, хоча, я так вважаю, в цьому і полягає його основна концепція.

+ СЮЖЕТ. Власне, те, заради чого і варто грати в цю гру. Зрозуміло, на "Оскар" він навряд чи став би претендувати, але назвати його поганим аж ніяк не вийде. Він класичний для фільмів/ігор цієї тематики - щось пов'язане з часовим потоком наї*нулося і потрібно все виправити. Якщо ви знайомі з грою/аніме Steins;Gate, дивилися фільм Predestination (у всратій російської адаптації - Патруль часу) або хоча б знаєте, що таке "Назад у майбутнє", то чогось справді несподіваного ви тут не зустрінете (сама Бет Вайлдер - одне величезне відсилання до Predestination). Чим мені сподобався сюжет? Ну, на відміну від багатьох сучасних фільмів про подорожі в часі, у ньому напрочуд мало косяків, пов'язаних із причинно-наслідковими зв'язками, і принцип самоузгодженості Новікова працює справно. Тому, за можливої банальності сюжету, він скроєний вельми якісно.

??? Відсилання і продакт-плейсмент. Є кілька непоганих відсилань до вже згаданого Алана Вейка, а також ненав'язлива реклама Майкрософт - планшети Surface, смартфони на Windows Phone та інтерфейс Windows 10. Усе це просто кумедно і не дратує.

Загалом, гра гідна купівлі тільки за умови великої знижки (не менше 50%) і грати в неї варто саме заради сюжету, геймплей вам навряд чи припаде до смаку.


https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

📢 ОБЕРЕЖНО! РОСІЙСЬКА ГРА! 📢

WARNING
Автор дуже рідко здатний висловити свою точку зору лаконічно, тому приготуйтеся до довгого огляду. Хай прибудуть із вами чай і печиво!

Beholder - Blissful Sleep це чудовий приклад того, якими мають бути сюжетні доповнення. Тут ми маємо, по суті, один великий квест (що для гри, яка, здебільшого, і побудована на квестах, логічно) до якого приплітається купа дрібних. Загалом усе, як і в оригінальній грі, з тією лише різницею, що в оригіналі кінцева мета (і пов'язані з нею квести) в нас з'являється тільки після середини гри, а в доповненні вона відома від самого початку і з першої хвилини гри починається зворотний відлік. Але про все по порядку.


Якщо ви вже грали в основну гру, то знаєте, з чого починалася історія проживання Карла Штейна в новому будинку, а якщо ні, то я вам нагадаю: Карл Штейн - головний герой оригінальної гри - отримав призначення на посаду управителя багатоквартирним будинком і приїхав зі своєю сім'єю на заселення. Тоді-то він і побачив уперше й востаннє свого попередника - Гектора Медину, якого на той час поліцейські виводили з будівлі. Начальник Карла пояснив це тим, що Медіна не впорався зі своїми обов'язками, внаслідок чого Карл отримав його місце. Але що ж сталося насправді?

Відповідь на це питання і дає нам DLC. За два тижні до прибуття в уже знайомий нам будинок Карла Штейна Міністерство ухвалює новий закон - усі громадяни, старші за 85 років, зобов'язані пройти процедуру Блаженний сон - евтаназію, яка видається як нагорода тим, хто послужив державі. І так уже вийшло, що хтось припустився помилки і вік головного героя тепер за документами становить не 65, а всі 85 років. Але... Міністерство ніколи не помиляється, а отже, Гектору потрібно максимально швидко знайти спосіб вибратися з цієї ситуації, і терміну у нього два тижні.


Оскільки це приквел, то всіх мешканців, доступних від самого початку гри в оригіналі, ми зустрінемо і тут і зможемо дізнатися про них багато нового, наприклад, DLC дасть нам дізнатися, що стало з сім'єю Якова Манішека і чому він займається виготовленням наркотиків. У плані історії це все та ж добротна гра, що розповідає трагічні (а іноді й комічні) історії простих людей на тлі постійного нагляду тоталітарної держави, і безперервної війни. У сюжетному плані все залишилося на тому ж високому рівні, квести цікаві, а кожен мешканець по-своєму унікальний (чого тільки вартий Хан ван Мегерен і його зілля) , і у кожного з них є свої скелети в шафі (іноді - буквально) . Кожне прийняте рішення так само має свої наслідки, а наявність кількох кінцівок з різним результатом мотивує до повторного проходження.


У геймплейному плані все майже так само, як і в оригіналі, але з невеликими змінами. Герой живе один, тому піклуватися про сім'ю не потрібно (згадайте всі "сімейні" квести з оригіналу!), зате в нього є кіт, якого іноді потрібно годувати консервами (або санкційною ікрою) і який робить горище будинку, раніше повністю невикористане, трохи більш заселеним. Через те, що це приквел і дія розгортається впродовж усього двох тижнів, директив буде в рази менше, ніж в оригіналі. Так само хотілося б зазначити, що хоч час у нас і обмежений, але якщо спокійно виконувати всі квести, то ми однаково встигнемо вчасно (ще годин 30-40 залишиться) для чого розробники передбачили функцію дострокового завершення основного квесту, що так само не завадило б в основній грі під час повторних проходжень. Через те, що ми встигаємо виконати всі побічні квести вчасно і нам доводиться ще й чекати завершення основного завдання здається, ніби додаткових квестів мало, що насправді не так. Так, їх, звісно, менше, ніж в основній грі, але загалом достатньо.


Отже, щоб підсумувати все вищенаписане вище, основні плюси і мінуси гри:

+ все ті ж переваги і дух оригіналу
+ цікава історія попереднього керівника, а також можливість дізнатися про життя деяких персонажів до приїзду Карла Штейна
+ прийняті рішення так само мають наслідки, і хоч тепер не можна впливати на справи держави і перебіг війни, долю Гектора Медіни можна сильно змінити в той чи інший бік
+ багато цікавих і (іноді) комічних завдань (частина з яких пов'язана все з тим же Ханом ван Мегереном)
- таймер, який іноді псує враження від гри
- відчуття ніби квестів дуже мало, хоча їх достатня кількість, якщо враховувати тривалість доповнення


Блаженний сон - це приклад хорошого DLC, яке взяло з гри найкраще і побудувало за допомогою цього цікаву історію з запам'ятовуючимися персонажами все в тому ж сетинґу тоталітаризму і постійного контролю. Хіба що гумору в доповненні трохи більше, ніж в оригіналі, що, втім, йде йому тільки на користь.

Разом - 10 банок санкційної ікри, згодованої коту / 10 зіль Хана ван Мегерена

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

📢 ОБЕРЕЖНО! РОСІЙСЬКА ГРА! 📢

WARNING
Автор дуже рідко здатний висловити свою точку зору лаконічно, тому приготуйтеся до довгого огляду. Хай прибудуть із вами чай і печиво!

Знаєте, є два основних типи інді-ігор. Ігри першого типу можуть мати піксельну графіку, геймплей, який ми вже бачили в сотні інших ігор, якісь технічні проблеми та інше, інше, інше, але при цьому їхні автори у відповідь на справедливу критику будуть кричати: "Але ЦЕЖІНДІ! Що ви від нас хотіли?!". Ігри ж другого типу якраз таки і представляють те, що ми мали б вкладати в поняття інді-ігор, а саме: найоригінальніші та часом божевільні ідеї, реалізувати які мало який видавець наважиться. Як ви вже могли здогадатися, ця гра належить якраз-таки до другого типу. Давайте ж поглянемо ближче, що вона з себе представляє.


Якщо ви, як і я, читали "1984" Орвелла, "451° за Фаренгейтом" Бредбері або ж щось інше з культових (необов'язково) представників жанру антиутопії, то ви будете в захваті від цієї гри. Чому я згадав про Орвелла насамперед? Та тому, що основні концепції взяті в нього, навіть рік у грі відповідний - 1984. Отже, що ж ми тут маємо: класичну тоталітарну державу, яка хоч і не зобов'язує всіх громадян сидіти перед телевізором, що знімає кожну їхню дію, але водночас не гидує користуватися іншими методами для стеження за своїми громадянами - використовує управителів багатоквартирних будинків для збору інформації про мешканців, установлення камер стеження, проведення обшуків та й звичайного підкидання доказів.

Головного героя гри звуть Карл Штейн. Він отримує підвищення на роботі і переїжджає зі своєю сім'єю в будинок за адресою вул. Крушвіце, 6 для вступу на посаду керівника багатоквартирним будинком. Під час заселення в новий будинок він бачить, як його попередника поліція виводить із будинку в кайданках і відвозить у невідомому напрямку, після чого начальник Карла пояснює, що попередній управитель не впорався зі своїми обов'язками, і Карлу краще б не наслідувати його приклад. З цього і стартує основний сюжет


Геймлей гри не можна назвати повністю унікальним, оскільки багато його аспектів, приміром, вигляд будинку і подорожі по ньому, ми могли бачити раніше (мені згадується гра Дістати Сусіда). Але, при цьому, багато елементів хоч і не нові, однак представлені в новому світлі. Взяти хоча б графіку. У гри приголомшливий дизайн, це стосується як оточення, яке для інді-гри опрацьоване просто чудово, так і персонажів, стиль малювання (рендерінгу?) яких абсолютно унікальний і я, принаймні, ніде раніше такого не бачив.

Цей стиль злегка карикатурний і гротескний, втім, як і вся гра, в якій, нарівні з суворою дійсністю, трапляється певна кількість комічних елементів і ситуацій (особливо це помітно в доповненні, одне тільки зустрінуте BFG9000 з Дума чого варте). Так само цей стиль вельми мінімалістичний - тільки чорні контури і невелика кількість дрібних деталей, при цьому кожен персонаж унікальний зовні і його складно сплутати з кимось іншим.


Але щось я відволікся, у грі нам доведеться виконувати нелегку роботу керуючого, зобов'язаного зважати на кожне доручення міністерства і часто йти на угоду зі своєю совістю. Нам доведеться спілкуватися з мешканцями, вивідуючи їхні таємниці та виконуючи їхні доручення, обшукувати їхні квартири та встановлювати там камери спостереження, щоб ні на мить не випускати їх із поля зору, виконувати будь-які доручення міністерства, писати характеристики мешканців, шантажувати їх, і виселяти, помічаючи порушення та надсилаючи рапорти, водночас керуючи багатоквартирним будинком і не забуваючи про свою власну сім'ю. Загалом, робити все, що дозволяє вам ваша совість. А також ви можете змінити хід історії, зв'язавшись з опором і вплинути на безперервну війну. Це якраз-таки одна з тих ігор, де багато, якщо не всі ваші рішення дійсно на щось впливають.


Отже, щоб підсумувати все вищенаписане вище, основні плюси і мінуси гри:

+ чудовий сеттинг антиутопії в дусі "1984"
+ цікавий сюжет із несподіваними поворотами
+ можливість відігравання як міністерського щура, так і борця за свободу, а також усього, що в проміжку
+ ухвалені рішення справді мають наслідки, деякі - для інших людей, деякі - для вашої сім'ї і вас особисто, а деякі - для всієї країни та її майбутнього
+ шикарний дизайн оточення і унікальний, ні на що не схожий дизайн персонажів
+ чудове звукове оформлення (у моментах, коли приїжджає поліція, справді хочеться, щоб усе швидше закінчилося)
- таймер, який іноді псує враження від гри


Beholder - це одна з тих ігор, які хоч і мають якісь косяки, але водночас захоплюють тебе в процес гри так, що в тебе не буде бажання приділяти серйозну увагу недолікам гри, той самий "1984" Орвелла можна звинуватити в якійсь частці фантастичності, але гіршим від цього він не стане. А враховуючи те, що це взагалі інді-гра, результат праці розробників справді вражає.

Разом - 10 нових директив партії / 10 виселених мешканців

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

WARNING
Автор дуже рідко здатний висловити свою точку зору лаконічно, тому приготуйтеся до довгого огляду. Хай прибудуть із вами чай і печиво!

Whispering willows - гарний приклад того, як можна взяти не надто оригінальні, навіть злегка заїжджені теми і зробити з них вельми непогану гру на один-два вечори (у мене повне проходження зайняло близько трьох годин). Давайте ж поглянемо на гру більш детально.


Почати хотілося б із того, що практично всі аспекти сюжету ми вже десь бачили/чули/читали. Подивіться самі, що тут є:
+ маєток, що приховує таємниці;
+ привиди, які не пам'ятають обставин своєї смерті і, як результат, прив'язані до певних місць;
+ героїня, наділена здатністю спілкуватися з померлими (підвіска їй у цьому лише допомагає);
+ антагоніст, який переслідував на початку свого шляху благородні цілі, але згодом звернув не туди
+ боротьба білих людей із корінними жителями Америки (несподівано)
+ Каспер?!


Зав'язка сюжету така - головна героїня на ім'я Олена Елкхорн прокидається серед ночі від поганого сну, в якому хтось загрожує життю її батька. Не знайшовши того вдома, вона вирушає на його пошуки в старовинний маєток, доглядачем якого працював батько. За невдалим збігом обставин вона провалюється в катакомби, так і не діставшись до маєтку. Там вона зустрічає привида індіанського шамана, який пояснює дівчині, що вона - нащадок стародавнього роду і має вроджені спіритичні здібності, а її підвіска, що передавалася в сім'ї у спадок, лише посилить її здібності. Тут і стартує основна гра.


Основний геймплей зводиться до дослідження оточення, пошуку ключових предметів і записок, що проливають світло на похмуру історію маєтку і його мешканців, а також спілкування з привидами померлих. Головна героїня має здатність на деякий час залишати своє тіло і ширяти у вигляді духу. У такій формі вона може спілкуватися з привидами, виконуючи їхні доручення та отримуючи від них важливу інформацію, а також взаємодіяти з об'єктами, які перебувають у недоступних місцях, і пролазити в невеликі щілини між приміщеннями. Записки, які знаходить героїня, становлять 60-70% історії, оскільки в них розповідається історія всіх ключових мешканців маєтку.


Отже, про плюси і мінуси гри:

+ Непоганий сюжет, без несподіваних поворотів, але з цікавими персонажами
+ Приємний візуальний стиль і дизайн локацій та персонажів
+ Ненав'язливий саундтрек, який, тим не менш, добре вписується в гру
+ Невелика, але цілісна історія на один вечір
+ Якісна українська локалізація (що для такої короткої гру дивно)
- Відсутність найменувань і підказок для клавіш геймпада при тому, що сам геймпад відмінно працює

Загалом - 8 привидів / 10 убитих індіанців

P. S. Дякую HumbleBundle.com за безкоштовну копію гри.

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998

WARNING
Автор дуже рідко здатний висловити свою точку зору лаконічно, тому приготуйтеся до довгого огляду. Хай прибудуть із вами чай і печиво!

Ну що ж, минуло трохи більше місяця з того моменту, як я придбав перевидання трилогії про пригоди Данте Спардовича. За цей час я встиг пройти кожну гру на всіх рівнях складності та за всіх персонажів (а також пройти Кривавий палац/Добратися до його останнього рівня). Загальна кількість проходжень дійшла до позначки в 22 рази (перша частина була пройдена 5 разів, друга - 7, а третя - 9), час гри давно перевалив за 100 годин, а сьогодні я отримав останнє досягнення, тому, як мені здається, настав час написати огляд. Про кожну частину трилогії я хочу розповісти окремо, причому - у двох пунктах. У першому пункті я розповім про саму гру, її плюси і мінуси, а в другому - про гру, як частину HD перевидання.
Ну, і оцінювати я буду кожну гру окремо. Почнемо ж!


Devil May Cry (2001)

Хоч гра і вийшла 17 років тому, але вона залишається таким же чудовим витвором мистецтва як і в рік свого виходу. Вона стала родоначальником саме жанру "стильних" слешерів, але і для інших представників жанру hack'n'slash основну базу заклала саме Devil May Cry.

+ Непоганий сюжет і передісторія
+ Харизматичний головний герой і незабутній антагоніст
+ Хороший для жанру геймплей, який актуальний навіть через 17 років
+ Чудовий саундтрек, окремі теми якого можна слухати окремо від гри (так, я говорю про Ultra violet)
+ Увага до деталей - у меню ми можемо розглянути всю зброю, яку маємо в своєму розпорядженні, отримати інформацію про бойові вміння Данте, дізнатися слабкості ворогів зі своєрідного бестіарію та й просто захопитися дизайном самого меню (мені здається, для того часу це все було вельми непогано зроблено)
+ Різноманітні вороги, до кожного з яких потрібен особливий підхід
+ Унікальні за своїм дизайном локації і чудовий бектрекінг, який дає змогу по-новому поглянути на відвідані раніше місця
+ Багато дрібних деталей, які урізноманітнюють гру (підводні місії з видом від першої особи, можливість досліджувати велику кількість предметів інтер'єру, секретні місії, що пропонують цікаві випробування)
- Місцями застаріла картинка (ну, це очевидно)
- Відсутність меню вибору місії (що, з огляду на тривалість окремих місій, не дивно)
- Відсутність арени на зразок Кривавого палацу (просто моє причіплювання)
- Проблеми з камерою в деяких місцях ( біль ігор 2000-х років)

Devil May Cry HD (2012)

+ Нарешті гра вийшла на ПК через 17 років.
+ Місцями поліпшені текстури і перемальований HUD (у порівнянні з PS2-версією)
- Загублені в деяких місцях ефекти (наприклад, відсутність
"хвилі" на поверхні порталу коли Данте проходить через нього)
- Не перемальовані меню, які залишилися у співвідношенні 4:3 (навіть на квадратному моніторі, КАРЛ!)
- Легші битви з босами (за винятком DMD режиму)

Разом - 9 Кривавих Мері / 10 маріонеток



Devil May Cry 2 (2003)

Продовження чудової гри, яке виявилося зовсім не таким, яким його очікували. Але і воно не без переваг:

+ Наявність двох кампаній і можливість гри за трьох різних персонажів
+ Покращена рухливість персонажів, виверти, стрибки тощо.
+ Можливість змінювати вогнепальну зброю "на льоту"
+ Амулет, що дає змогу змінити здібності DT
+ Super Devil Trigger у Данте і нові прийоми для Лючії в DT (не кажучи вже про Тріш)
+ Непоганий фінальний бос (Втілений відчай/Despair Embodied)
+ Можливість використовувати в комбо як холодну, так і вогнепальну зброю (щоправда, тільки у Данте і лише в трьох комбінаціях, але більше ніде в серії такого не було)
+ Кривавий палац і 9999 рівнів для практики навичок (ну, а за фактом, він нескінченний)
+ Місцями непоганий саундтрек
+ Непоганий підсюжет Лючії (який, утім, не був належним чином опрацьований)
- Майже повна відсутність харизми у Данте
- Майже повна відсутність адекватного сюжету
- Безглуздий бектрекінг, який, порівняно з першою частиною, виглядає просто убого
- Просто ніякий антагоніст (Аріус)
- Поганий фінальний бос (Аргосакс)
- Надто потужна вогнепальна зброя і битви з босам побудовані на використанні виключно вогнепалу (привіт, Заражений гвинтокрил)
- Збільшені в п'ять разів локації, які, втім, нічим не заповнені, просто порожній простір
- Місцями безглуздий і повторюваний дизайн ворогів (ЧОТИРИ види різних "мсір")
- Зовсім інша система побудови комбо (при цьому Тріш використовує комбо з першої частини)
- Даремне прокачування холодної зброї, немає жодної можливості купівлі нових прийомів, замість цього прокачується тільки сила самої зброї
- Мізерний вибір холодної зброї - по три мечі на персонажа, які, крім зовнішнього вигляду, відрізняються лише дальністю/шкодою


Devil May Cry 2 HD (2012)

+ Можливість нарешті зіграти в цю частину на ПК (сумнівна, чесно кажучи)
- Не перемальовані меню, які залишилися у співвідношенні 4:3
+/- В іншому нічим не відрізняється від звичайної другої частини запущеної на емуляторі з поліпшеною графікою

Разом - 5/10 шкали здоров'я Втіленого відчаю на DMD



Devil May Cry 3: Dante’s Awakening Special Edition (2006)

Якщо перша частина франшизи заклала основи для жанру, то третя якщо й не звела їх в абсолют, то, в будь-якому разі, підняла планку досить високо. Поглянемо детальніше:

+ Передісторія до першої частини з непоганим сюжетом і вельми харизматичними персонажами
+ Ураганний геймплей з можливістю зміни холодної (і не тільки) зброї "на льоту"
+ Стилі, що дають Данте нові здібності та прийоми і сильно впливають на тактику проходження, а також можливість прокачування цих стилів
+ Різноманітні вороги з хорошим телеграфінгом, до кожного виду яких потрібен особливий підхід
+ Багато різних босів, майже кожен з яких має передісторію і до кожного потрібно підбирати окрему тактику, особливо - на високих рівнях складності
+ Непогана для 2005-2006-го року графіка
+ Місцями просто чудовий дизайн локацій
+ Непогано вписаний у гру сюжетно бектрекінг (так, це може бути цікаво)
+ Можливість гри за Вергілія і використання його унікальних прийомів і стилю
+ Багато різних нагород за проходження гри на високих рівнях складності та з S рангом (костюми, ілюстрації, відео, зображення за завершення гри)
+ Devil Trigger, який змінюється залежно від обраної зброї і дає якісь нові здібності (на кшталт планування або польоту) або ж покращує наявні (швидкість бігу, регенерації)
+ Кривавий палац, який став навіть кращим за свого попередника з другої частини з більш грамотно підібраною складністю і можливістю його повного проходження
+ Нові рівні складності а також можливість використання обох систем збереження з двох попередніх ігор
- Технічні проблеми оригінального PC порту

Devil May Cry 3: Dante’s Awakening Special Edition HD (2012)

+ Нарешті повернули багато ефектів, втрачених в оригінальному порті, серед них сяйво, тіні, всі ефекти в пекельних шахів, оформлення Кривавого палацу (ефект спотворення повітря та надмірна затемненість) та інші
+ Подекуди поліпшені текстури (тепер DT Агні та Рудри має такий вигляд, який і мав би мати)
- Не перемальовані меню, які залишилися у співвідношенні 4:3

Итого - 9,5 босів у Нірвані втрачених душ / 10 тисяч рівнів у Кривавому палаці

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=1998581998