Монументальна JRPG, яка є вінцем всієї серії, починаючи з першої гри. Своєрідне підбиття підсумків життя Казуми Кірю, купа посилань і спогадів про усе пережите за ці довгі роки. І, нарешті, фінал, якого він може і не заслужив, але все ж таки це остаточна крапка в історії одного з найбільш богоподібних героїв відеоігр.

А з іншого боку, це не менш чудове продовження історії Ічібана Касуги. Тут він остаточно переймає естафету головного героя і продовжує розкриватися на повну. Ну точніше, просто бути самим собою - 46-річним довбнем з кримінальним минулим, аж занадто палкою уявою, божественною здібністю до всепрощення, і не те що нульовим, а скоріше від'ємним, скілом у спілкуванні з жінками.

+++ Сюжет. Просто лють. Перенесення основної частини дійства за межі Японії, та й ще прямо на сонячні Гаваї, відчувається як подих свіжого повітря. До того ж, це не просто розповідь, як головні герої в черговий раз бодаються з поганцями, а й ще глибоко особиста історія для кожного з них. Ічібан, який шукає свою матір серед абсолютно незнайомого і часто досить ворожого гавайського оточення. І Кірю, який на схилі свого віку намагається примиритись з собою і зробити якісь висновки. Все це щиро присипане купою різнопланових супутників, Ічібанською дуркою, неочікуваними поворотами, ще менш очікуваними камео добре відомих по серії персонажів, драмою, драмою, ще трохи драмою, а у другій половині капітально набирає обертів і видає ледь не найпотужніший фінал в серії. Ну, а який він ще може бути для такого монументального стоїка, як Кірю, і такого невиправного оптиміста, як Ічібан.

+++ Гаваї. І ще на додаток Іокогама, але там ми вже були. Океан, пляж, натовпи дівчат в купальниках, "Алоха" на кожному кроці, кокоси, кровожерливі місцеві банди, пісочок, яскраве сонце і інсультовикликаючі вибухи феєрверків щоночі. Людям з ПТСР не рекомендується. Але де ще можна побачити такий перехоплюючий подих захід сонця, як не на Гаваях.

+++ Бойова система. Допрацьована і додумана, її тепер можна точно назвати ідеальною JRPG-бійкою. Бо тепер в бою можна вільно рухатись в певному радіусі, заходити ворогам за спину, крутити з напарниками запаморочливі комбо, продумувати кожен удар так, щоб ворог зачепив мізинцем кожну тумбочку на шляху свого польоту. Додати сюди ще кілька десятків скілів для кожного з персонажів, які відкриваються через цілу купу нових і старих професій (класів). Є де розвернутись в плані продумування скіл-сету для своєї команди. Ну і де ще було таке, щоб персонаж був настільки богоподібний, щоб без всяких читів і модів міг ламати ігрову механіку? Кірю може, хоч і ненадовго, але забити на всю покроковість і пороздавати лящів в реальному часі всім бажаючим. Рано ви діда ховаєте.

++ Супутники. Справді, не отримував такого задоволення від спілкування з товаришами з часів Mass Effect. У кожного своя історія, свій унікальний клас, свої дотепні діалоги під час дослідження міста. І це все дуже цікаво читати.

+ Міні-ігри. Насипали від душі, як завжди. З нового це симулятор тіндера, де можна і треба розводити десяток різних дівчат на нюдси та побачення. Фото-полювання на оголених лисих збоченців, що окупували всі трамвайні маршрути на Гаваях. Симулятор донбаського гавайського кур'єра, де треба не просто вчасно доставити замовлення, а зробити це на велосипеді, жонглюючи палаючими немовлятами, обертаючись навколо і вздовж своєї осі, голосно співаючи гімн Січових стрільців і ухиляючись від всієї вибухової хєрні, що в тебе летить з усіх боків. І, звичайно, караоке з цілою купою старих і просто шикарних нових пісень.

+- Курорт Дондоко. Це взагалі можна було б робити і продавати як окрему гру, попередньо трошки допрацювавши, щоб не так душило. Клятий Animal Crossing, тільки без милоти. Маємо цілий засраний до неба (буквально) острів, який треба перетворити на 5-зірковий курорт. А для цього треба реально вйопувати так, як цього не було в жодному бізнесі в попередніх частинах. З ранку прокидаєшся, херачиш дерева, херачиш каміння, херачиш купи сміття всюди, розчищаєш територію, херачиш ворожих поців, які тут все і засирають, ловиш рибу гарпуном, ловиш комах сачком, продаєш це все місцевому баризі, херачиш на верстаті унітази і триповерхові будинки, бігаєш по острову і розставляєш це все так, щоб максимально догодило твоїм гостям і підвищило рейтинг і популярність курорта. Після чого, всю ніч херачиш пісні під гітару навколо велетенського вогнища на узбережжі океану. Можна це все було б робити і на розслабоні, але я так не вмію. В результаті, я чогось трохи задушився, ще й майже не заробив, бо в данжі платять більше, ніж в 5-зірковому курорті.

- Суджімони. Їх треба збирати по всьому Гонолулу, тренувати і товаришувати, щоб потім вступати в бої з іншими тренерами суджімонів і боротись за титул супер-пупер-майстра. Ну такий собі інцест вийшов між покемонами, персонами і ще й гача-іграми. Щось мені не зайшло, може через занадто одноманітний процес.

- Трошки свинська політика Сеги, коли гру випускають з мільйоном різних длс, одним з яких є "Нова гра+". Поганим речам навчились японці від клятих вестернів.

Висновок: воно було того варте. І очікування, і кропітке проходження всіх попередніх частин, і 2к гривень за гру, і безсонні ночі. Бо японці видали черговий шедевр, ладно попестивши і старих фанатиків серії, і пригорнувши увагу новачків.