Мені надміру складно описати двома словами цю гру. А навіть якщо спробувати, то які епітети використати? Як мені дати лаконічну характеристику такому об'ємному твору? Напевно, що ніяк. Це неможливо без втрати важливих для контексту деталей. Ця японська рольовка — більше ніж просто чергова гра про порятунок світу. А хоча ні, вона теж не про це.


Автором ідеї та керівником проєкту є японський геймдизайнер Хідеакі Іцуно, що влаштувався до Capcom в середині 90-х років. Цей поважний чоловік відомий в першу чергу як творець найліпших частин Devil May Cry (3, 4, 5 + все краще, що було в DMC 2 — це також робота Іцуно, якого покликали рятувати багатостраждальну гру незадовго до релізу). Також Іцуно був керівником розробки багатьох файтингів студії (від Power Stone та Darkstalkers — до Street Fighter Alpha та Project Justice), але по-справжньому свого проєкту на той час він не мав. Єдине, що не давало йому покою — це ідея. Ідея, яку він ніс за собою ще зі шкільних часів, але в силу обмежених можливостей тодішнього заліза — не міг реалізувати повною мірою (в дечому ця історія нагадує мені Свена Вінке з Larian). І ось наступив 2008-й рік, Іцуно тільки-но завершив DMC 4 та нарешті вирішив, що цей день настав, пора запітчити керівництву свою нову IP, гру про фентезійний світ, пішаків та обраного, що вижив після зустрічі з драконом, котрий вміє говорити, а вже через 4 роки сумлінної праці Dragon's Dogma з'явилася на світ.


По-перше, це action-rpg з відчутним упором на дослідження та прокачку. Це не гра від Larian, Bethesda чи Obsidian, а тому відіграш тут не на першому місці. По-друге, місцевий дизайн локацій дуже сильно відрізняється від того, що гравці звикли бачити в західних/європейських рольовках. Все це виливається у дуже своєрідний та цікавий досвід, який я тезисно опишу нижче.

• Сетинг: Місцевий світ є втіленням японського бачення середньовічної Європи у фентезійному обрамленні. Для команди Іцуно це не було чимось новим, оскільки буквально в попередньому проєкті, в DMC 4, вони вже працювали з європейськими референсами;
  
  
• Бестіарій: Тут ще цікавіше. Розробники вирішили перемішати істот з міфів та легенд різних народів світу, а також приправити їх вигаданими істотами з інших фентезі-світів, тому у грі досить органічно співіснують: Грифони, Огри, Гідри, Химери, Гобліни, Гарпії, Циклопи, Големи й навіть Лічі та Бехолдери (привіт D&D);
  
  
• Партійна система: На мою думку, в цій грі воістину унікальна реалізація партійної системи. По-перше, вона складається з системи пішаків, що є воїнами з інших світів, котрі служать обраному. По-друге, максимальна кількість персонажів у партії це 4 (3 пішаки та гравець). По-третє, одного з пішаків повинен створити сам гравець, а після цього вирішити, чи хоче він відпускати пішака до загального "банку", щоб інші гравці могли його винайняти для супроводу вже у своїх власних пригодах. І так, так само як інші гравці зможуть винаймати вашого пішака, так і ви повинні будете винаймати пішаків інших гравців. До речі, пішаки інших гравців завжди матимуть один і той самий рівень, котрий був на момент найму, тому задля того, щоб ви та ваш пішак завжди мали надійно опору — час від часу доведеться змінювати склад партії. На мою думку, ідея просто шикарна і працює навіть краще, аніж звучить;
  
  
• Пішаки: Як вже було згадано вище, це воїни з інших світів, що покликані допомогти побороти дракона тому, хто вижив. Хоч це і NPC, але розробники зробили все можливе, щоб створити враження того, немов ви граєте з реальними людьми (і якщо не брати до уваги рідкісні баги, то ця ілюзія дійсно присутня!). Також відмічу можливість "виховувати" пішака, наставляти його та вказувати на те, як він повинен діяти в тих чи інших ситуаціях (завдяки цьому можна конфігурувати майже будь-який білд: від дбайливого сапорта до агресивного спамера). Але найбільше мені сподобалося, що пішаки постійно коментують події і після проходження чергового квесту видають фразу в стилі "тепер мені більше відомо про це завдання/про цих монстрів", — особливо це вражає, коли пішак іншого гравця розповідає деталі актуального квесту, або наголошує на слабких місцях істоти, з якої ми ведемо бій — це дуже круто!;
  
  
• Музика: Ця історія обіцяє бути епічною буквально з перших нот, з моменту, як ми вперше вмикаємо гру і в головному меню нас зустрічає пісня Eternal Return з вокалом від самої Обрі Ешберн (відома роботою над серією Dragon Age). Складно описати це відчуття, але (особливо) після повного проходження аж сироти шкірою йдуть... Це неймовірно! Щодо саундтреку загалом, за нього відповідало тріо крутих композиторів, а саме Тадайоші Макіно, Рей Кондох та Інон Зур, які зробили OST якщо не на рівні кращих фентезі-історій, то хоча б дуже близький до цього. Особливо врізалися у пам'ять оркестрові композиції, записані у Європі, а також ембієнт, що залежно від контексту ситуації постійно змінювався;
  
  
• Сюжет: Мейн-квест мене дуже порадував. А точніше, плот-твіст у фіналі. Це було дійсно неочікувано і цікаво;
  
  
• Бойова система: Нарешті переходимо до солодкого. Бойовка Догми — це щось з чимось. Свій досвід роботи над файтингами та серією DMC Іцуно конвертував у дуже неординарну варіацію слешера (з дещо уповільненою динамікою) та приправив його однією з кращих систем магії, що я тільки бачив у відеоіграх. Додатково на бойовку впливає можливість вибору змішаних спеціалізацій. Я пройшов гру за лицаря-містика, а моя пішка була магом. Це далеко не найкраща комбінація з можливих, але вона подарувала мені багато фану, бо як вже можна було зрозуміти з назви, лицар-містик може використовувати як звичайну зброю, так і магічні посохи та щити. І так, якщо ви розчарувалися у спеціалізації, котру обрали на початку гри, то не засмучуйтесь, тому що в Гран-Сорені (місцева столиця/хаб-локація) її можна буде змінити на будь-яку іншу.

• Деяка неочевидність квестів: Існують "таємні" квести, результат виконання яких може полегшити подальше проходження. Але біда в тому, що граючи вперше та без гайдів, більшість гравців можуть їх банально пропустити. А навіть якщо й затрігерять, то можуть легко зафейлити через неочевидність правил проходження;
  
  
• Технічна складова: Я люблю ps3 та x360. Але гру портували на ПК майже у тому самому вигляді, в якому вона виходила на оригінальних консолях. З одного боку, все дуже навіть непогано, я б навіть сказав, що чудово, а з іншого, подекуди "мильнуваті" текстурки (особливо елементи інтерфейсу), місцями дивне освітлення та не менше дивна геометрія об'єктів — нагадують про першопоходження гри.

Хоч я і залишив близько третини (якщо не більше) контенту на повторне проходження (в т. ч. і увесь Bitterblack Isle), навіть у такому вигляді ця гра справила на мене дуже приємні враження. По-своєму унікальна, нестандартна та особлива. Подорож через Gransys я запам'ятаю надовго. Дуже рекомендую Dragon's Dogma всім фанатам фентезі-рольовок. Сподіваюсь, що сиквел здивує не менше, ніж оригінал.

P.S.: До речі, я навмисно не згадав ще з десяток крутих механік та особливостей гри (це б роздуло текст набагато більше + не хотів псувати відчуття "першовідкривача").