Найкращі ігри – це ті, які ти не шукав. Вони самі знайдуть тебе. Так сталося зі мною. Ім'я цій грі – Until Then.

Це візуальна новела, створена філіппінською студією Polychroma Games. Її визначальною особливістю, як на мене, є наявність геймплейних елементів, а не просто візуалізована історія.

Гра починається з того, що школяр-роздовбай (літералі мі в школі 😂) біжить до школи і тільки зараз дізнається про якийсь груповий проєкт, дедлайн здачі якого – сьогодні. Наш герой відповідальний за презентацію, яку він, очевидно, не зробив. За допомогою друга він наспіх робить презентацію і, на щастя, встигає за годину до початку виступу. Перші годин п’ять, а може й більше, ми спостерігаємо за «slice of life», але не без крихіток містики. Головного героя та його друзів переслідує ефект дежавю, наче вони вже були в цій ситуації. Наче це вже повторювалося... Саме так починається ця сповнена таємниць, стосунків і пригод історія.

Атмосферу шкільного життя передано просто неймовірно. Я реально відчув, наче перенісся на 7 років назад, в часи, коли ще був школярем. За, здавалося б, простим життям школяра приховані важкі теми... Втрати, скорбота, невизначеність, біль. Гра зробила те, що не змогла жодна інша. У сцені, де немає жодного скрімера, жодного натяку на горрор, я відчув страх та сильну тривогу. Це щось... неперевершене.

Особливо хочу виділити маніакальну пропрацьованість елемента соціальної мережі. Такої гарної імітації я ще не бачив. Просто браво! Якщо вам набридли реальні Твіттер та Інстаграм, вас може зацікавити "альтернативна" їх версія, представлена в грі. Гра виконана у приємному піксельному графічному стилі. Видно, що розробники дуже багато потрудилися, щоб представити гравцям дуже деталізовані анімації всього, від рухів до виразів обличчя, щоб всі вони були на високому рівні.

Геймплей спочатку дуже схожий на візуальну новелу і в той самий час – щось зовсім інше. Я б це описав як поєднання візуальної новели з елементами адвенчури. Гравцю дають певну свободу дій: ви можете або роздивитися локацію, або поблукати по ній. Погодьтеся, це вже значно більше, ніж стереотипна візуальна новела. Також хочу згадати моє персональне маленьке пекло – ритм-ігри. Фанати цього жанру не залишаться розчарованими.

Тепер хотілося б сказати декілька речень про саундтрек. Я люблю класичну музику. Не можу сказати, що відношу себе до великих естетів чи щось таке, але доволі часто я можу сісти та включити собі Шопена, Дебюссі, Гріга і просто насолоджуватися. Цього добра навалом. Оригінальні композиції гри також не розчаровують, вони чуттєві і дуже атмосферні.

Підсумовуючи, хочу сказати, що ця гра стала для мене справжнім ШЕДЕВРОМ. Так, шедевром з великої літери. Ті 25 годин, проведені в цій неймовірній грі, пролетіли для мене непомітно. Це чи не найкраща новела за все моє життя і точно найкраща з тих, що я грав за останні роки. «Until Then» увійшла в мій пантеон кращих ігор. Я рекомендую і навіть НАПОЛЯГАЮ на тому, щоб кожен з тих, хто читає цей огляд, ознайомився з цією грою і дав їй шанс стати їхнім відкриттям року, адже розробники надають можливість пограти в демоверсію.
___________________