Recent reviews by RULLMAN

GRIME – дуже незвичайний хардкорний екшн-платформер із елементами «метроїдванії» та «соулслайку». Це справжня прихована перлина для тих, хто цінує нестандартні проєкти, глибокий лор із філософськими підтекстами та складні ґеймплейні виклики — це справжня перлина. Вона довго розганяється, намагаючись із усіх сил відштовхнути гравця на початку проходження, але сповна винагороджує за терпіння, допитливість та уважність.

В першу чергу GRIME вирізняється своєю неповторною огидно-прекрасною естетикою. Темні, органічно-мінеральні пейзажі нагадують щось середнє між картинами Здзіслава Бексінського та Ганса Ґігера. Кожна локація має унікальний візуальний почерк: від гротескних кам'янистих печер до сюрреалістичних споруд із плоті. Серед цього кошмару дуже вирізняється місто Кенотаф зі своєю вишуканою архітектурою. Усі вороги та NPC своєю формою так і кричать про болісність свого неправильного існування. Воно й не дивно, адже зародилось це "життя" у тілі мертвого космічного титана. А граємо ми за мініатюрну новонароджену чорну діру, мета якої — вирости і поглинути цей неправильний світ. Ну або погодитись із філософією місцевого самопроголошеного хранителя — Шидри. Сюжет фрагментований, символічний, але якщо копати — є що знайти. Оскільки Clover Bite є Ізраїльським розробником, у лорі гри чимало референсів до староєврейської міфології і слів на Івриті.
Візуальний стиль та фонова історія створюють свій шарм, свій настрій, який Вас супроводжуватиме протягом всього проходження.

Музика — це окрема поезія. Вона не намагається вийти на передній план, а радше формує підсвідоме відчуття тривоги й захоплення. Звуковий супровід чудово підкреслює дивакувату, але живу природу світу GRIME.

Ще однією особливістю гри є механіка поглинання: замість блокування ударів та звичного парирування, персонаж здатен у певний момент під час атаки ворога поглинути частину його червоної шкали здоров'я, що надає різні переваги. А якщо таким чином долати кожен тип супротивника певну кількість разів, то відкривається відповідний унікальний перк, який можна вивчити і покращити.
Більше детально Ви можете ознайомитись із особливостями гри у моєму відео: https://www.youtube.com/watch?v=xtxv4JTrPN4

В решті ж, GRIME поєднує класичні елементи Souls-like (наприклад, втрата ресурсів при смерті, бойова система із таймінгами, ухиленнями і витривалістю) та Metroidvania (відкритий світ, повернення до старих локацій з новими здібностями, винагороджуюче дослідження). Босфайти — складні, але справедливі. Потрібно вивчати паттерни, використовувати набуті здібності, ухилятись, думати. Чимало гравців кажуть, що гра надто вимоглива, але я не погоджуюсь. Потрібно просто навчитись користуватись тими інструментами, які вона надає. Однак, деякі локації із платформінгом дійсно можуть розірвати вашого туза.


Якщо шукаєте щось незвичне, що випробовує вашу витримку та лоскоче уяву — GRIME точно не підведе. Однак, доведеться потерпіти перші кілька годин.

SIGNALIS — це унікальний survival horror, який поєднує олдскульний геймплей відомих представників жанру епохи PS one і Sega Dreamcast із багатошаровим психологічним трилером в дусі фільмів Девіда Лінча. Крім того, це ще й дуже персональна романтична драма, поміщена в оболонку космічного жаху. І все це рясно приправлено елементами антиутопії, релігійними алюзіями, а, найбільше, ідеями із психоаналізу Карла Юнга. Гра вимагає терпіння, уваги, образного та аналітичного мислення.
SIGNALIS є грою парейдолією — кожен в ній бачить те, що диктує йому його підсвідомість. Її історія має достатньо пробілів, щоб ентузіасти вигадували свої найбожевільніші теорії. Кожен може віднайти свою улюблену інтерпретацію, згідно зі своїм архетипом. Кожен побачить у фіналах гри ті сенси і символи, котрі зрезонували з його внутрішнім “Я”.
Ностальгічна ретро-естетика у суміші із аніме-артами чудово вписується в загальний стиль та атмосферу. А звуки і музика створюють гармонійну симфонію із меланхолії, відчаю та тривоги.

• Сеттинг;
  
• Напружена атмосфера;
  
• Оригінальний візуальний стиль, що поєднує аніме 90-х та низькополігональні 3D моделі у дусі PS1;
  
• Цікаві головоломки;
  
• Загадковий лор та символічна історія;
  
• "Метаґеймінг" із пошуками сенсів та інтерпретацій;
  
• Вдало підібраний саундтрек;

• Набридливі одноманітні вороги;
  
• Обмеженість інвентаря, що призводить до лишньої біготні;
  
• Величезна кількість пробілів у сюжеті;
  
• Перевантаженість реферансами до кіно/аніме/ігор/книг/музики/живопису.

SIGNALIS — це той випадок, коли метаґеймінг цікавіший за сам ігровий процес. Запевняю, Ви проведете чимало часу зі розшифруванням усіх образів та символів. У цій грі важливо не те, що де і коли відбувається, а що це означає для головної героїні, що цим хотів сказати автор. SIGNALIS наче гігантський пазл, до якого не вистачає безлічі деталей, а його фінальна картинка настільки розмита, що її фінальна інтерпретація може бути якою завгодно.
Гра явно не для всіх. Вона має чимало ігроладних та наративних недоліків, тому, попри коротку тривалість, не кожному вистачить терпіння хоча б на одне повне проходження. Я не можу назвати її шедевром чи однією із кращих у жанрі за весь час. Принаймні у рік виходу це був чи не єдиний дійсно достойний його представник. Але, повірте, якщо Ви готові прийняти її такою, якою вона є, то будете винагороджені незабутнім досвідом.

Повну версію огляду Ви можете побачити у моєму відео:
https://www.youtube.com/watch?v=eRaFdYOfnWM

Neon White - це божевільний мікс жанрів, який несвідомо затягує. Тут є блискавичні забіги на час із платформінгом та просторовими пазлами, і трохи шутера, і система карт, що заміняють основну зброю та дають додаткові здібності, і збір колекційних предметів, котрий грамотно вплетений як в ігролад, так і в сюжет. До речі, історія тут подається у вигляді візуальної новели із вкрапленнями симулятора побачень.

Neon White проста, як 2 гривні. Вона не вимагає якихось особливих навичок, потужного ПК чи купу часу на ґрінд. Стоп. Все-таки час вона жере ще й як :)
Хоча, на перший погляд, тут немає нічого цікавого, все дуже примітивно та просто, але насправді в цій мінімалістичності і криється геніальність ґеймдизайну Бена Еспозіто. Рівні проходяться дуже швидко, але система винагород і сам процес спідрану побудовані так, що вам самим захочеться негайно спробувати ще і ще, аби вдосконалити свої навички, знайти коротший маршрут, скористатись прихованими механіками для економії кількох додаткових секунд. Тому цей маленький шедевр від Angel Matrix стане справжнім діамантом для поціновувачів швидкісних проходжень.

Спірним моментом є сюжет, однак для частини гравців саме він став основним стимулом для проходження гри і її основною перевагою.
Ми граємо за Неона Білого — мертвого грішника, котрий прямісінько із пекла потрапив на Небеса, де проходять щорічні десятиденні змагання по винищенню демонів. Чим швидше ви знищите усіх ворогів та дістанетесь до фінішу, тим вищий шанс вибороти механічний німб переможця і лишитись на Небесах до наступного року.
Білий познайомиться із іншими претендентами, котрі його знали у минулому житті. Це і буде основною інтригою гри, адже головний герой повністю втратив пам'ять. І дехто дуже хоче цим скористатись. Крім того, самі Небеса також мають чимало таємниць...
Діалоги та персонажі доволі ексцентричні, а сам сюжет переповнений фан-сервісом. Це може сподобатися не всім, проте додає особливого шарму грі. Також Бен Еспозіто напічкав своє творіння безліччю посилань на поп-культуру та впізнаваними кліше. Тому для ґіків Neon White буде велетенським кошиком із великодками.


Загалом, Neon White - це унікальний та захоплюючий проект, який пропонує геймплей найвищого ґатунку, але з іноді кринжовими діалогами.

Якщо Ви вагаєтесь перед покупкою, то можете переглянути мій огляд, який, сподіваюсь, допоможе прийняти рішення:
https://www.youtube.com/watch?v=WYMruRPVZ4s&t=11s

Розробка гри супроводжувалась надзвичайними труднощами, постійною нестачею коштів та конфліктами із неадекватним видавцем. Власне, саме через CDV Software відбувся її передчасний реліз, тому гравці зітнулись із купою багів та інших неприємностей сирого продукту. Крім того, у 2002 році Divine Divinity мала ряд значно сильніших конкурентів, тому про неї швидко забули.
Попри всі труднощі та складну історію, Larian все одно вдалось вдихнути життя у своє творіння, а згодом розвинути світ Рівелону у цілу франшизу, якою насолоджується тисячі фанатів RPG.
Але перша гра серії уже доволі застаріла та має ряд технічних проблем, особливо, її стімовська версія. Тому, якщо хтось вирішить ознайомитись із класикою, варто придбати версію у GoG та трішки пошаманити, користуючись гайдами з налаштування гри із просторів інтернетика.

Багато хто порівнював цю гру із Діабло, з якою вона не витримувала конкуренції. Але це тупо. Divine Divinity зовсім про інше. Так, Ларіани відійшли від популярних на той час покрокових битв у RPG та партійної тактики. У нас всього один персонаж і купа ворогів (які, до речі, не оновлюються після перезаходу в гру). Але тактична пауза із плануванням бою досі лишилась, хоч битви стали значно динамічнішими у порівнянні зі старшими представниками жанру. Так, сутички із ворогами далеко не на рівні Діабло. Але гнучка прокачування персонажа дійсно може порадувати й досі. Вона ніяк не заганяє гравця у рамки конкретних класів, а кожен новий рівень чи предмет екіпірування дають відчуття прогресу. Хоча, є серйозні проблеми із балансом. Котрі, до речі, присутні в кожній грі Larian.
А чим Дівініті дійсно чіпляє, так це офігезними різноплановими квестами та живим світом. Ви будете в захваті, вам захочеться дослідити кожен клаптик локації, знайти усі секрети та виконати усі завдання. На фоні додаткових активностей губиться навіть основний сюжет, котрий доволі непоганий. І всі ці захоплюючі пригоди супроводжуються фірмовим Ларіановським гумором та дивовижним саундтреком.
Повірте, у світі Рівелону вам буде цікаво. Кхм принаймні до фінальної локації гри. Взагалі, останні 2-3 години сильно псують враження. Що в плані геймплею, що по наповненню, що по сюжету. Фінальна локація — це, буквально, довгий та нудний забіг по цілим ордам сильних ворогів без жодного квесту. На фоні чого хочеться просто якнайшвидше побачити фінальні титри. А все так класно розганялось...

Із більш детальним оглядом гри, розбором геймплею, переказом сюжету та історії розробки ви може ознайомитись, переглянувши моє відео:
https://youtu.be/RklcgjucZwQ

Гра, котра вчить двох людей бути одним цілим не лише під час проходження.
Не буду багатослівним: It Takes Two одна з кращих кооперативних ігор.


https://youtu.be/6SJ_HrfB3hI?si=-mcLMl9i7uR_qQvB

Піксельна метроідванія Death's Gambit: Afterlife розповідає нам історію загиблого воїна Соруна, якому випав шанс продовжити своє існування серед живих. Сам Ворон-Смерть явився йому на полі бою, яке було осіяне трупами його побратимів, та запропонував йому контракт. Безсмертя в обмін на службу, яка полягає у відновлені природного плину речей та знищенні Джерела Безсмертя, через яке тисячі років йдуть кровопролитні війни. Королівство Вадос безнадійно та відчайдушно намагається віднайти та відібрати Джерело Безсмертя у древнього містичного королівства самопроголошених богів під назвою Сірадон. У Соруна також є в цьому і особиста мотивація — він шукає свою матір, котра полишила його у дитинстві, відправившись в один із таких походів.
Насправді, лор та сюжет набагато глибший та заплутаніший, але то вже будуть спойлери. Уважний та допитливий гравець знайде дуже багато цікавого у цій грі.

Щодо геймплейної сторони, то це хардкорний пригодницький платформер з мінімальним рпг елементом та величезним заплутаним світом. Є кілька класів на вибір, є прокачка, є кілька видів зброї, є різноманітні здібності. Проте, це все погано збалансовано. Одними білдами значно легше грати, ніж іншими. А кому занадто легко, то можна увімкнути різноманітні челенджі та й поматюкатись, погоріти. Світ дійсно великий, його цікаво досліджувати, є багато не обов'язкових активностей та секретів. Бойова система мені дуже сподобалась. А от платформінг всpатий. І так у всьому — як одне зaєбiсь, то інше xyйoво. Але, вцілому, гра затягує та приносить задоволення. Усім любителям метроідваній та помірного хардкору однозначно рекомендую

З моїм більш детальним оглядом Ви можете ознайомитись за посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=JxBmKRvMep8

Movavi is great tool and so simple to learn but It would be better for you to buy this stuff directly from developers site.
Here in steam this is a piece of junk, a chunk which crashes every 5-10 mins.
Also Video Suite in steam is incomplete. If you buy it from the publisher directly from their site you'll get much more features. So do not waste your money on steam-cut junk.


Besides 2023 version is already released.

Marvel's Guardians of the Galaxy — лінійний пригодницький бойовик по мотивам однойменних коміксів. Особисто я ніколи не був ні фанатом, ні знавцем всесвіту Marvel, тому не знаю, на скільки історія у цій грі є канонічною. Тим не менше, сюжет та персонажі мене дійсно зачепили і тримали до самих титрів (та навіть після них). Грається приємно, виглядає ефектно, відчувається якісно, запам'ятовується надовго. Як на мене, Вартові Галактики є однією з кращих сингл-плеєрних сюжетних ігор 2021 року. Хоча, не буду лукавити, цінник в 1400 гривень дещо завищений. Проходиться гра без поспіху за 12-15 годин, плюс деякий час на здобуття досягнень. Після проходження можна розпочати Нову гру+ або переграти будь-який із 16 сюжетних розділів.

• Колоритні персонажі;
  
• Величезна кількість якісних, цікавих діалогів;
  
• Захоплюючий пригодницький сюжет;
  
• Чудова професійне озвучення (в оригіналі, роснявий дубляж не ставте);
  
• Акторська гра та ліпсінк;
  
• Графіка, анімації, спецефекти;
  
• Гнучкі налаштування та прекрасна оптимізація;
  
• Відсутність грінду та штучного розтягування ігрового процесу;
  
• ОООООФІГЕЗНИЙ САУНДТРЕК із ідеально підібраних хітів 80-х;
  
• Леді Хеллбендер.

• Завищена ціна;
  
• Відсутність кооперативу;
  
• Баги із застряганням у текстурах, які розробник вже ніколи не буде лагодити;
  
• Є певні сюжетні лінії, котрі ні до чого в результаті не приводять та існують просто так (не буду спойлерити та уточнювати);
  
• Безглузда цензура ("фларк" замість "фак" вас задовбе за всю гру);
  
• Бої з босами нудні та примітивні, як для гри такого розмаху;
  
• Мала кількість головоломок, інтерактиву та квік-тайм-івентів;
  
• Про ціну я вже казав?

Підсумовуючи, гра видалась доволі динамічною та видовищною. Без лишніх ускладнень та нагромадження механік. В результаті ми отримали захоплюючий інтерактивний фільмець з примітивними елементами прокачки і простенькою, хоч і яскравою, боєвою системою. З упевненістю рекомендую або купити гру по скидці, або хоча б пройти її на Youtube. Історія та персонажі цього точно варті! Повної вартості 1400 гривень явно не коштує.

З моїм більш детальним оглядом ви можете ознайомитись на моєму каналі:
https://www.youtube.com/watch?v=Pfns7Zau7CM&t=55s

Красиве завершення серії, Rocksteady вдалось утримати свою ж планку якості. Гра перевершила своїх попередників майже у всьому. Сюжет став більш дорослішим, атмосфера Готема більш моторошною, графіка та анімації наблизились до кінематографічного рівня, а вже звична Beat 'em up бойова система із видовищними флоу та комбінуванням гаджетів доведена майже до свого ідеалу. Персонажі коміксів DC стали більш живими та серйознішими і менш карикатурними, а їх візуальний дизайн це взагалі суцільна насолода. Фанати цього усесвіту будуть задоволеними.

• Графічна частина вражає, як на 2015-й рік. Кат-сцени виконано якісно та видовищно, візуальні ефекти додають кінематографічності. Робити скріншоти хочеться у кожній частині міста, а фоторежим у цьому чудово допомагає. Стиль став більш похмуріший та серйозніший, при цьому не перетворюючи Готем у сіру нудну діру. Літати над дахами і милуватись нічними видами на злочинне місто сподобається будь-кому.
  
• Ця ніч для Бетмена дійсно стане важкою та довгою. Він відчуватиме страх та відчай, йому доведеться застосувати усі свої вміння та силу волі, аби не дати ворогу зламати його. Сюжет став більш дорослим, проте моментами проскакують коміксні безглузді вчинки героїв.
  
• Із самого початку Бетмену доступний майже весь арсенал гаджетів, на відміну від попередніх частин серії, де нам усе доводилось отримувати поступово. Лише кілька нових наворочених приладів нам дадуть по сюжету. Користуватись ними стало зручніше та, завдячуючи прокачці, вони стали дуже корисними у бійках.
  
• Вперше нам дали можливість керувати бетмобілем. Він стане дуже у нагоді при сутичках із безпілотниками та деяких просторових головоломках. Звісно, у сюжеті він теж відіграє свою ролі. Також його можна апгрейдити нарівні із гаджетами та беткостюмом.
  
• Бої. Куди ж без них. Здавалось би, проста бойова система, а наскільки ж вона функціональна. При високих рейтингах комбо Бетмен такі викрутаси показує, що можна знімати відеоролики під круту музику. Якщо трішечки привчитись до анімацій та таймінгів, кожна бійка буде видовищною та проходитиме одним безперервним потоком.
  
• Цицьки та сідниці у Харлі Куін і Жінки-Кішки анімовані дуже соковито.

• Розробники переборщили із додатковими квестами і необов'язковими активностями. Найкращими додаткові квести були у Arkham City. А тут же вони усі повне фуфло. Бетмена заставляють бігати та виконувати десятки одноманітних дій по типу захоплення контрольних точок, знищення офіцерів банд чи знешкодження мін. Якщо гравець захоче упіймати усіх поганців до епілогу задля отримання істинного фіналу, то йому доведеться займатись безглуздою біготнею кілька годин реального часу. Наприклад, трофеїв Ріддлера розкидано більше 200(!) штук - це просто знущання якесь. Любителі проходити ігри на 100% будуть страждати. Крім того, є різні необов'язкові AR-випробовування...
  Зважаючи на те, що по сюжету Бетмен має поспішати, берегти кожну хвилину, адже на кону не одне життя, то оці всі аванпости і літаючі дрони аж ніяк не повинні його хвилювати у першу чергу. Я просто не розумію, чому не дати можливість виконувати усі ці тупі одноманітні активності за інших героїв? Чому не прив'язати полювання на кожного злодія до окремих персонажів? Нам же дають трішечки пограти за Жінку-Кішку чи Найтвінга, наприклад. Це хоча б якось урізноманітнило процес, та й логічніше, коли Бетмен зайнятий основною надважливою справою, а його помічники займаються іншими злочинцями.
  
• DLC - повне сміття. Кожне з них, по суті, це одна маленька місія за інших персонажів (Харлі, Жінка-Кішка, Редхуд, Бетвумен, Найтвінг). Проходяться буквально по 15-30 хвилин, ти навіть не встигаєш звикнути до нових анімацій та прийомів персонажів. Ніякої цінності вони не несуть, прохідні квести, про які гравець не згадає вже через годину.
  
• Керування Бетмобілем не відчувається. Я розумію, що це не автомобільний симулятор і навіть не якась там ГТА, та все одно, машина здається занадто іграшковою. Також частенько трапляються баги анімацій чи застрягання, а буває машину занадто заносить чи вона перестає адекватно реагувати на команди.

Фанатам DC чи просто любителям серії ігор про Бетмена я рекомендую гру до покупки, але не витрачатись на DLC. Хіба що брать весь пак по вигідній ціні. Іншим гравцям теж може цілком сподобатись, хоча б через бойову систему та атмосферний відкритий для вільного переміщення Готем. Якщо хтось ще не грав у попередні частини, то не обов'язково починати всі їх проходити по порядку та залпом, адже для втягнення в історію це не так важливо, крім того, геймплей може приїстись уже на Arkham City.

Без перебільшень, Hollow Knight одна із найкращих сучасних метроїдваній. Маленька команда інді-розробників змогла не тільки вдало використати фундаментальні механіки і геймдизайну із Zelda II: The Adventure of Link, Castlevania II Simon's Quest та Supermetroid, але й освіжила весь піджанр. Звісно, без елементів із серії Souls теж не обійшлось. Я від цієї гри, якщо чесно, не очікував нічого особливого, адже більшість подібних проєктів копіювали одне одного і сенсу проходити клони клонів просто немає. Та з головою занурившись у Hollow Knight, я зрозумів - пропускати цей маленький шедевр точно не варто!

Лише по скріншотам на сторінці гри уже можна оцінити майстерність художників. Кожен клаптик світу, ігровий предмет, монстр, босс чи NPC, кожна дрібничка мають неперевершений стиль і разом створюють цілісну картину. Жоден елемент не здається чужорідним чи халтурним. Блукаючи по заплутаному небезпечному королівстві Холлоунест, гравець відчуватиме, що музика, ембієнт, візуальний дизайн, анімації знаходяться у повній гармонії та формують унікальну атмосферу на кожній локації.

Сама серія Соулс багато чого запозичила у інших ігор, тому більшість розробників самі не розуміють, що саме і як саме треба копіювати у Міядзакі аби потім рекламувати свою гру, як "Souls-like". В той час, коли всі бездумно сунуть механіки та умовності бойової системи "Дарків", Team Cherry пішли іншим шляхом. Hollow Knight — НЕ СОУЛС ЛАЙК. але своїм духом та атмосферою дає схожі емоції. Тут вам не буде перекатів, шкали витривалості та купи зброї з різними мув-сетами. Але вже з перших хвилин ви відчуєте ті ж емоції, які ви відчували при проходженні першої частини Dark Souls. А все завдяки атмосфері темного фентезі та контекстуальному сторітейлингу.
Розробникам вдалось цього досягнути завдяки створенню гнітющої атмосфери, подачі сюжету та лору, випадковим зустрічам з NPC, цілісному світу, відчуттям постійної тривоги, небезпеки, безвихідді.
Так, тут теж є чекпоінти, респаун монстрів, втрата валюти при смерті, небезпечні вороги та пастки, але ж це все було і раніше. Міядзакі не винайшов ці механіки. Не це робило "Соулси" унікальними. Саме тому більшість "клонів" з притягнутим за вуха тегом "Схожа на Dark Souls" відчуваються вторинними і дають не той ігровий досвід, на який ти очікуєш. Із Hollow Knight у цьому плані все чудово, незабутні враження гравцю гарантовані.

Для кожного знайдеться свій челендж. Комусь важко даватиметься платформінг, хтось застрягатиме на босах, а інші просто будуть губитись на заплутаних локаціях. Світ гри доволі великий, досліджувати його доведеться довго та ретельно. Перше проходження буде непростим, гравцю доведеться вчитись на помилках, заглядати у кожен куточок карти, відкривати секрети і нові шляхи. Але якщо комусь і цього буде мало, в кінці гри є локація, де можна викликати усіх босів гри знову, встановлюючи різні обмеження та ускладнення. Окрім того, для особливих мазохістів є можливість почати проходження з одним життям.

Як я уже зазначив, у Hollow Knight немає широкого асортименту зброї. Немає також а ні прокачки, а ні крафту. Можна лише перманентно збільшити запас здоров'я, збираючи осколки масок. Проте, гра нам все ж дає можливість кастомізації. По світу розкидані унікальні амулети, котрі дають різні корисні покращення. Кожен амулет займає певну кількість комірок, тому використати всі одразу не вийде. Деякі амулети маю між собою приховану синергію, що дає чималі простори до експериментів. Як і у всіх метроідваніях, персонаж також буде отримувати нові здібності для подолання різноманітних перешкод, а деякі із цих нових трюків навіть допомагатимуть у боях.
Керування доволі точне та чутливе, персонаж завжди адекватно реагує на натискання відповідних кнопок. Але все ж я рекомендую грати на геймпаді, або поміняти розкладку на клавіатурі (можна навіть застосувати мишку). Бойова система максимально проста, та це не робить битви з босами нудними. Ворожа фауна частенько буде вас дивувати своєю підступністю та оригінальністю. Одні монстри вимагають від гравця знання певної тактики, других легше убивати маючи сильні амулети, а треті просто випробовують реакцію та точність.
Освоїти ключові механіки та керування доволі просто, ніяких складних комбо, незрозумілих характеристик та бездонного інвентаря з мотлохом. Втягнутись в ігровий процес зможе будь-хто.