Як же приємно повернутися в знайомий всесвіт, опинитися в такому ламповому світі, де кожен мутант викликає страх, огиду, а потім посмішку і приязнь. Світ, у якому ти знаєш кожну гілку метро краще за свої п'ять пальців... стоп, що значить події розгортаються вже не в метро? Дійсно, Метро вихід євреїв з Єгипту (мені так дало точний переклад слова Exodus, перекладачем гугл), побудований трохи за іншим принципом, ніж попередники. Як саме? Давайте разом у цьому розберемося.

Головному герою всієї саги Артему, не сидиться на місці. Московське Метро стало занадто тісним для нього. Майже щодня він вирушає на поверхню з рацією дальнього зв'язку і намагається знайти сигнали з інших поселень. Адже не може бути, щоб увесь світ помер. Але світ мовчить. Щодня впертий Артем лазить у радіації та снігу, адже кілька років тому, в боротьбі з чорними, на останкінській вежі, він чув у своєму шоломі радіопередачу не з Москви. Чи може йому здалося? Як би там не було, одного чудового дня все летить, як лайно на шпали, і, підганяємому Ганзою (угруповання таке), Артему, його дружині Ганні, полковнику Мельнику і півдюжини хлопців з ордену «Спарта» викрадають неймовірну знахідку у одного з угруповань. Ну не для кого не секрет що цією знахідкою є старовинний радянський паровоз, який успішно охрещений рейнджерами в «Аврору». Далі якщо вдаватися в подробиці, то неодмінно влізеш у калюжу радіоактивних спойлерів. А ми їх не любимо.

За побудовою гра мені чимось нагадала Dishonored 2. Гравцеві дають досить велику локацію з набором квестів на ній. Побічних квестів не так багато, та й сюжетних завдань теж, але вони досить об'ємні, тому немає відчуття того, що гравець просто розколює локації як горішки. Гра дає вибір гравцеві за стилем проходження. Можна проходити як той Сем Фішер зі Сплінтер Целла, а можна як Ріко Родрігес із Джаст Коз підриваючи все під три чорти. На жаль, пройти гру повністю без убивств неможливо, іноді вас просто кидають у закриту кімнату, в яку вбігає дюжина ворогів, і всі стволи спрямовані на вас, а заповітна кнопочка оглушити просто навіть не з'являється на ворогові. Тож якщо ви побачите, що хтось каже, що пройшов гру без кіллів, знайте, зіродить товариш. Звичайно ж гра вірна своїй традиції і у фіналі нас можуть очікувати кілька кінцівок, хороша і погана. Чи варто говорити, що для досягнення хорошої кінцівки ви маєте проходити стелсом скрізь, де є можливість? Та й побочки виконувати. Та й взагалі бути пай-хлопчиком.

Як на мене, вихід зі звичної атмосфери закритого метро сильно вдарив по атмосфері. У сенсі, атмосфері оригінального метро. У Exodus своя атмосфера, яка сильно вибивається зі звичної колії. Для когось це стане стоп краном і не зможе сприймати це як Метро, іншим же зайде, а хтось пройде гру, знизає плечима і піде грати в наступну гру. Проблема з атмосферою ще обумовлюється тим, що в грі немає певної цілісності. То гра намагається бути сталкером, з болотами, аномаліями і великою мережею бандитських аванпостів. То нам пропонують вжитися в шкуру Артема Рокатанскі, яких колесить пусткою на своїй останній Буханці-перехоплювачі, то нас кидають у стилі Фар-Край на локацію проти двох угруповань з одним арбалетом і так далі. Я не хочу сказати, що це погано, але реально схоже на те, що в розробників був сюжет, який просто потрібно було чимось доповнити й урізноманітнити, але в гонитві за цим вони перестаралися й атмосфера порушилася.

Сюжет у грі досить простий, ось реально простий. Особливо якщо порівнювати його з попередниками. Але як і раніше він грамотно подається гравцеві, тут будуть і веселі моменти, і моменти, від яких сльози на очі навертаються. Постановка сюжетних сцен відпрацьована на відмінно. Не мала заслуга цього цілком непогано проробленим персонажам. Так, можна, звісно, причепитися і до них, але знаєте, на неписів, які змусили мене співпереживати їм, катити бочку не дуже хочеться. А ось на головного героя катити бочку можна і навіть треба. Якого біса він постійно мовчить. Знаєте, перед тим як грати в гру я чув багато про те, що Артем дубина і відповісти не може. Думав, ну і куй з ним, в Халф-Лайф Гордон теж постійно мовчить і що з цього. Запалимо разом із Темою! Не запалили, а підпалили... мій пукан. Реально після проходження я сміливо можу вступити до лав тих у кого бомбить від мовчання Артема. Це мовчання, воно недоречне. Таке відчуття що його всі тролять, а давайте закидаємо Артема питаннями, подивимося, відповість він чи ні. Навіть у Халф-Лайф усі відзначають неговіркість Фрімена. У Метро ж таке відчуття, що Артем багатослівний, любить поговорити за чашкою чаю і сигаретою, ось тільки всі його діалоги просто вирізали з фінальної версії... При цьому під час завантаження, він як і в попередніх частинах озвучує свої письмена. Особливо це мовчання недоречне в кінцівці гри. Неправильно все це.

Відчуття від стрільби передані досить добре. Сподобалася система крафту і поліпшення зброї обмундирування Артема. Обшукуємо схованки, знаходимо нову зброю, модулі для старої. Іноді цікаві модулі випадають і зі зброї ворогів. Із собою як і раніше можна тягати до трьох стволів. Зброї хоч і не так багато, але за допомогою модулів одну й ту саму зброю можна налаштовувати на будь-яку ситуацію в грі. Але мій фаворит це Тихар і Рейка (яку дадуть практично в самому кінці гри. Крім налаштування зброї в інвентарі можна крафтити фільтри, аптечки, прості патрони для того ж Тихаря. Так само є верстаки, на яких можна займатися поліпшеннями серйознішими, типу персонального захисту, протигаза, пнв та іншого. У зброї з'явився певний аналог «зносу», а саме «забруднення», тепер що частіше ви використовуєте ствол, то швидше він забруднюється, зі свого боку знижуються його загальні характеристики. Система не нова, але цілком цікава. Було б прикольно, якби як у другому фар-краї у нас клинило і вибухала зброя в руках, до того ж з урахуванням того, що в принципі зброя падає на ворогів рясніше, ніж у бордерлендс 3.

Мене одного бісить що в нових іграх для дії я маю натиснути на клавішу й утримувати її хвилин п'ять для виконання дії? Я, звісно, іноді можу вдарити не по тій клавіші, але сучасні розробники реально думають, що я тупий і мій основний геймплей складається з тотального кнопкодавства мордою з одного краю клави до іншого? Гаразд, не звертайте на це уваги, просто за(рожа по іншому)ло.

З візуальною частиною все гаразд. Гра дійсно має шикарний вигляд. Для того що б закарбувати всю цю красу на пам'ять, розробники впровадили в гру повноцінний фоторежим. Гра в принципі має стабільний движок, оптимізація на рівні. Були моменти з просіданням з 60 фпс до 45, але я грішу на своє відро, а не на гру. Передчуваю діалог моєї материнки з процом: Мати «Omae Wa Mou Shindeiru» Проц: NANI!? Після цього розлітається на шматки по всьому корпусу.

Звукове оформлення теж виконано на відмінно. Музика підібрана чудово, добре обігрує ситуації. Озвучка в принципі теж зроблена непогано. Великих ляпів помічено не було. Хочу потім під час перепроходження запустити гру з українською озвучкою. Як не як якість локалізації фільмів в Україні вища, ніж у pосії, буде цікаво подивитися чи поширюється це і на ігри.

Ось у принципі така ось вийшла моя думка на Metro Exodus. Це дійсно цікава гра, яку я пройшов буквально в зах захлеб. Так, вона не ідеальна, у неї є свої проблеми, але тим не менш вони тьмяніють на тлі її переваг. Так може вона втратила атмосферу оригінального Метро, так може світ тут докладний і склеєний зі шматків всесвітів, які ми бачили в інших франшизах, але це не означає, що його не цікаво досліджувати, навпаки. Тут повно цікавих персонажів, прикольних ситуацій. Сюжет хоч і доволі простий, а подекуди наївний, він все ж має свою глибину оповіді. Тут немає відчуття, що ти вимучуєш гру, що вона тебе обтяжує, навпаки ти проходиш її з сумною думкою, що..: Ось же, гадство, я вимагаю продовження!

Як же приємно повернутися в знайомий всесвіт, опинитися в такому ламповому світі, де кожен мутант викликає страх, огиду, а потім посмішку і приязнь. Світ, у якому ти знаєш кожну гілку метро краще за свої п'ять пальців... стоп, що значить події розгортаються вже не в метро? Дійсно, Метро вихід євреїв з Єгипту (мені так дало точний переклад слова Exodus, перекладачем гугл), побудований трохи за іншим принципом, ніж попередники. Як саме? Давайте разом у цьому розберемося. Головному герою всієї саги Артему, не сидиться на місці. Московське Метро стало занадто тісним для нього. Майже щодня він вирушає на поверхню з рацією дальнього зв'язку і намагається знайти сигнали з інших поселень. Адже не може бути, щоб увесь світ помер. Але світ мовчить. Щодня впертий Артем лазить у радіації та снігу, адже кілька років тому, в боротьбі з чорними, на останкінській вежі, він чув у своєму шоломі радіопередачу не з Москви. Чи може йому здалося? Як би там не було, одного чудового дня все летить, як лайно на шпали, і, підганяємому Ганзою (угруповання таке), Артему, його дружині Ганні, полковнику Мельнику і півдюжини хлопців з ордену «Спарта» викрадають неймовірну знахідку у одного з угруповань. Ну не для кого не секрет що цією знахідкою є старовинний радянський паровоз, який успішно охрещений рейнджерами в «Аврору». Далі якщо вдаватися в подробиці, то неодмінно влізеш у калюжу радіоактивних спойлерів. А ми їх не любимо. За побудовою гра мені чимось нагадала Dishonored 2. Гравцеві дають досить велику локацію з набором квестів на ній. Побічних квестів не так багато, та й сюжетних завдань теж, але вони досить об'ємні, тому немає відчуття того, що гравець просто розколює локації як горішки. Гра дає вибір гравцеві за стилем проходження. Можна проходити як той Сем Фішер зі Сплінтер Целла, а можна як Ріко Родрігес із Джаст Коз підриваючи все під три чорти. На жаль, пройти гру повністю без убивств неможливо, іноді вас просто кидають у закриту кімнату, в яку вбігає дюжина ворогів, і всі стволи спрямовані на вас, а заповітна кнопочка оглушити просто навіть не з'являється на ворогові. Тож якщо ви побачите, що хтось каже, що пройшов гру без кіллів, знайте, зіродить товариш. Звичайно ж гра вірна своїй традиції і у фіналі нас можуть очікувати кілька кінцівок, хороша і погана. Чи варто говорити, що для досягнення хорошої кінцівки ви маєте проходити стелсом скрізь, де є можливість? Та й побочки виконувати. Та й взагалі бути пай-хлопчиком. Як на мене, вихід зі звичної атмосфери закритого метро сильно вдарив по атмосфері. У сенсі, атмосфері оригінального метро. У Exodus своя атмосфера, яка сильно вибивається зі звичної колії. Для когось це стане стоп краном і не зможе сприймати це як Метро, іншим же зайде, а хтось пройде гру, знизає плечима і піде грати в наступну гру. Проблема з атмосферою ще обумовлюється тим, що в грі немає певної цілісності. То гра намагається бути сталкером, з болотами, аномаліями і великою мережею бандитських аванпостів. То нам пропонують вжитися в шкуру Артема Рокатанскі, яких колесить пусткою на своїй останній Буханці-перехоплювачі, то нас кидають у стилі Фар-Край на локацію проти двох угруповань з одним арбалетом і так далі. Я не хочу сказати, що це погано, але реально схоже на те, що в розробників був сюжет, який просто потрібно було чимось доповнити й урізноманітнити, але в гонитві за цим вони перестаралися й атмосфера порушилася. Сюжет у грі досить простий, ось реально простий. Особливо якщо порівнювати його з попередниками. Але як і раніше він грамотно подається гравцеві, тут будуть і веселі моменти, і моменти, від яких сльози на очі навертаються. Постановка сюжетних сцен відпрацьована на відмінно. Не мала заслуга цього цілком непогано проробленим персонажам. Так, можна, звісно, причепитися і до них, але знаєте, на неписів, які змусили мене співпереживати їм, катити бочку не дуже хочеться. А ось на головного героя катити бочку можна і навіть треба. Якого біса він постійно мовчить. Знаєте, перед тим як грати в гру я чув багато про те, що Артем дубина і відповісти не може. Думав, ну і куй з ним, в Халф-Лайф Гордон теж постійно мовчить і що з цього. Запалимо разом із Темою! Не запалили, а підпалили... мій пукан. Реально після проходження я сміливо можу вступити до лав тих у кого бомбить від мовчання Артема. Це мовчання, воно недоречне. Таке відчуття що його всі тролять, а давайте закидаємо Артема питаннями, подивимося, відповість він чи ні. Навіть у Халф-Лайф усі відзначають неговіркість Фрімена. У Метро ж таке відчуття, що Артем багатослівний, любить поговорити за чашкою чаю і сигаретою, ось тільки всі його діалоги просто вирізали з фінальної версії... При цьому під час завантаження, він як і в попередніх частинах озвучує свої письмена. Особливо це мовчання недоречне в кінцівці гри. Неправильно все це. Відчуття від стрільби передані досить добре. Сподобалася система крафту і поліпшення зброї обмундирування Артема. Обшукуємо схованки, знаходимо нову зброю, модулі для старої. Іноді цікаві модулі випадають і зі зброї ворогів. Із собою як і раніше можна тягати до трьох стволів. Зброї хоч і не так багато, але за допомогою модулів одну й ту саму зброю можна налаштовувати на будь-яку ситуацію в грі. Але мій фаворит це Тихар і Рейка (яку дадуть практично в самому кінці гри. Крім налаштування зброї в інвентарі можна крафтити фільтри, аптечки, прості патрони для того ж Тихаря. Так само є верстаки, на яких можна займатися поліпшеннями серйознішими, типу персонального захисту, протигаза, пнв та іншого. У зброї з'явився певний аналог «зносу», а саме «забруднення», тепер що частіше ви використовуєте ствол, то швидше він забруднюється, зі свого боку знижуються його загальні характеристики. Система не нова, але цілком цікава. Було б прикольно, якби як у другому фар-краї у нас клинило і вибухала зброя в руках, до того ж з урахуванням того, що в принципі зброя падає на ворогів рясніше, ніж у бордерлендс 3. Мене одного бісить що в нових іграх для дії я маю натиснути на клавішу й утримувати її хвилин п'ять для виконання дії? Я, звісно, іноді можу вдарити не по тій клавіші, але сучасні розробники реально думають, що я тупий і мій основний геймплей складається з тотального кнопкодавства мордою з одного краю клави до іншого? Гаразд, не звертайте на це уваги, просто за(рожа по іншому)ло. З візуальною частиною все гаразд. Гра дійсно має шикарний вигляд. Для того що б закарбувати всю цю красу на пам'ять, розробники впровадили в гру повноцінний фоторежим. Гра в принципі має стабільний движок, оптимізація на рівні. Були моменти з просіданням з 60 фпс до 45, але я грішу на своє відро, а не на гру. Передчуваю діалог моєї материнки з процом: Мати «Omae Wa Mou Shindeiru» Проц: NANI!? Після цього розлітається на шматки по всьому корпусу. Звукове оформлення теж виконано на відмінно. Музика підібрана чудово, добре обігрує ситуації. Озвучка в принципі теж зроблена непогано. Великих ляпів помічено не було. Хочу потім під час перепроходження запустити гру з українською озвучкою. Як не як якість локалізації фільмів в Україні вища, ніж у pосії, буде цікаво подивитися чи поширюється це і на ігри. Ось у принципі така ось вийшла моя думка на Metro Exodus. Це дійсно цікава гра, яку я пройшов буквально в зах захлеб. Так, вона не ідеальна, у неї є свої проблеми, але тим не менш вони тьмяніють на тлі її переваг. Так може вона втратила атмосферу оригінального Метро, так може світ тут докладний і склеєний зі шматків всесвітів, які ми бачили в інших франшизах, але це не означає, що його не цікаво досліджувати, навпаки. Тут повно цікавих персонажів, прикольних ситуацій. Сюжет хоч і доволі простий, а подекуди наївний, він все ж має свою глибину оповіді. Тут немає відчуття, що ти вимучуєш гру, що вона тебе обтяжує, навпаки ти проходиш її з сумною думкою, що..: Ось же, гадство, я вимагаю продовження!