Сталкер - це завжди теплі спогади. Одночасно солодка і сумна ностальгія.

Літній дощ. У грі також гримить. Прибиває важкими каплями заводську сажу та пил териконів на підвіконні. Через відкрите вікно залітає запах вологого асфальту і змішується із залізо-бетонними заброшками Зони. Булка хліба, ковбаса та чай, міцніший за котрий тільки атмосфера у грі.

Колись давно, в далекому місті, саме так я вперше грав в Сталкера. У свого близького друга, бо мій комп не тягнув. І десь той час так і завмер в моїй душі. Назавжди зі мною те літо. Як і те рідне місто, котре вже десять років під окупацією; і мій друг, котрий вже давно живе в іншій країні. Багато чого змінилось з того часу. Єдине, що залишається незмінним - мій комп так само не тягне цю гру...

Сталкер - це завжди теплі спогади. Одночасно солодка і сумна ностальгія. [i] Літній дощ. У грі також гримить. Прибиває важкими каплями заводську сажу та пил териконів на підвіконні. Через відкрите вікно залітає запах вологого асфальту і змішується із залізо-бетонними заброшками Зони. Булка хліба, ковбаса та чай, міцніший за котрий тільки атмосфера у грі. [/i] Колись давно, в далекому місті, саме так я вперше грав в Сталкера. У свого близького друга, бо мій комп не тягнув. І десь той час так і завмер в моїй душі. Назавжди зі мною те літо. Як і те рідне місто, котре вже десять років під окупацією; і мій друг, котрий вже давно живе в іншій країні. Багато чого змінилось з того часу. Єдине, що залишається незмінним - мій комп так само не тягне цю гру...