Ми граємо за детектива у 1924 році, який відправляється розслідувати смерть художниці на якомусь віддаленому острові біля Бостону. Наші напарники: алкоголізм, кошмари та ментальні травми (гра для цього має окремий розділ). І все це у антуражі Лавкрафта та постійному хитані між реальністю та безумством. Що взагалі можна хотіти ще?

Геймплейно це здебільшого симулятор ходьби. Переміщуємось по невеличким локаціям, знаходимо та взаємодіємо з предметами, а також ведемо бесіди з місцевими жителями. На діалоги впливають предмети, які ми знайшли, а також рівень характеристик. Останні тут прокачуються трошки на старті гри та далі під час проходження. Є як базові, типу розслідування чи сили, так і спеціальні: медицина та окультизм, їх прокачати можна тільки збираючи предмети (або на старті). Рівень характеристик дає змогу використовувати додаткові маршрути, або знаходити секрети. І як вже казав — впливають на діалоги, розблоковуючи спеціальні репліки.

Активних сцен у грі не багато, що є добре. Бо зроблені вони... Явно не на мій смак. Декілька рівнів задумані проходженням стелсом, один в один як у Outlast. Бачиш ворога — ховайся у шафі, паралельно дуріючи від клаустрофобії. Це було цікаво один раз, але потім вже почало набридати. Боти не наповнені інтелектом і тільки заважають у проходження, був би не проти грати у повноцінний симулятор ходьби.

Візуально гра крута і зроблена на відмінно. Це я маю на увазі атмосферу та взагалі дизайн, посилання на Лавкрафта тут на кожному кроці. Усе виглядає депресивно, таємно та містично. А ось щодо графіки, то вона просідає місцями. В очі кидається відсутність великого бюджету, якщо основні персонажі промальовані, до другорядні виглядають наче клони — тільки вуса міняють. Теж саме з предметами, крок у сторону від основного маршруту і там мило. Ще й локації перевикористовуються по декілька разів з незначними змінами.

Загалом це мабуть найатмосферніша гра у світі Лавкрафта, ніби у книжку пірнаєш. Так, сюжет зірок не хапає, але він взагалі на рівні очікування. Декілька фіналів, які залежать від стилю проходження. Нормальний геймплей, зрозуміла графіка та атмосфера, яка поглинає у себе. Я рекомендую пограти однозначно, гра дешева, а на знижках взагалі копійки. Круто проведете кілька вечорів, бо проходження не займе багато часу.

[h1]Call of Cthulhu — у прірві безумства[/h1] Ми граємо за детектива у 1924 році, який відправляється розслідувати смерть художниці на якомусь віддаленому острові біля Бостону. Наші напарники: алкоголізм, кошмари та ментальні травми (гра для цього має окремий розділ). І все це у антуражі Лавкрафта та постійному хитані між реальністю та безумством. Що взагалі можна хотіти ще? Геймплейно це здебільшого симулятор ходьби. Переміщуємось по невеличким локаціям, знаходимо та взаємодіємо з предметами, а також ведемо бесіди з місцевими жителями. На діалоги впливають предмети, які ми знайшли, а також рівень характеристик. Останні тут прокачуються трошки на старті гри та далі під час проходження. Є як базові, типу розслідування чи сили, так і спеціальні: медицина та окультизм, їх прокачати можна тільки збираючи предмети (або на старті). Рівень характеристик дає змогу використовувати додаткові маршрути, або знаходити секрети. І як вже казав — впливають на діалоги, розблоковуючи спеціальні репліки. Активних сцен у грі не багато, що є добре. Бо зроблені вони... Явно не на мій смак. Декілька рівнів задумані проходженням стелсом, один в один як у Outlast. Бачиш ворога — ховайся у шафі, паралельно дуріючи від клаустрофобії. Це було цікаво один раз, але потім вже почало набридати. Боти не наповнені інтелектом і тільки заважають у проходження, був би не проти грати у повноцінний симулятор ходьби. Візуально гра крута і зроблена на відмінно. Це я маю на увазі атмосферу та взагалі дизайн, посилання на Лавкрафта тут на кожному кроці. Усе виглядає депресивно, таємно та містично. А ось щодо графіки, то вона просідає місцями. В очі кидається відсутність великого бюджету, якщо основні персонажі промальовані, до другорядні виглядають наче клони — тільки вуса міняють. Теж саме з предметами, крок у сторону від основного маршруту і там мило. Ще й локації перевикористовуються по декілька разів з незначними змінами. Загалом це мабуть найатмосферніша гра у світі Лавкрафта, ніби у книжку пірнаєш. Так, сюжет зірок не хапає, але він взагалі на рівні очікування. Декілька фіналів, які залежать від стилю проходження. Нормальний геймплей, зрозуміла графіка та атмосфера, яка поглинає у себе. Я рекомендую пограти однозначно, гра дешева, а на знижках взагалі копійки. Круто проведете кілька вечорів, бо проходження не займе багато часу.