Recent reviews by AnjealMoon

Почну з доволі ганебної історії. Десь у 2010 році у мене була Sony PS2 як і у мого однокласника. Ми обмінялись дисками і я віддав йому «Prince of Persia Sands of Time», а мені дісталась доволі моторошна коробка з диском «Fatal Frame 3».
Та сама обкладинка по моїм спогадам[psxdatacenter.com]
Прийшовши додому, я увімкнув консоль і вирішив спробувати нову гру. Якраз був вечір. Пан Сергій сказав, що гра класна, але не така страшна як він сподівався. Я запустив гру, але сонька чомусь почала глючити, і спотворювати звук у головному меню. 11-річний я так злякався, що вимкнув консоль і дістав дуже швидко диск, поклавши його назад у коробку. Через деякий час, вже повечерявши, я поглянув на коробку у себе в кімнаті і почав роздивлятись картинки. Панове, я так налякався скріншотами, що чомусь вирішив, що привиди вилізуть з диску, тому не довго думаючи я розірвав його та коробку на декілька кусків, кинув усе це добро у пакет і побіг викидати у сміттєпровід, не забувши перелякатись звуків у будівлі.
Так пройшло моє перше знайомство з серією. Потім з часом я полюбив горрори і навіть трохи призвичаївся до їх скриптів, які з гри у гру майже не змінювались… Але потім мою увагу привернула вона. "Fatal Frame" ( п’ята частина як я потім це вияснив). Спочатку я пройшов повз, бо порту ще не було, і тоді я спробував "DreadOut", гру яка точно надихалась від цієї серії, але це було трохи не те. І от нарешті в мене з’явився час і бажання знову повторити досвід 2010 року.
«Fatal Frame» такий собі симулятор фотографа. Ворогами виступають безтілесні привиди, і єдина можливість завдати їм шкоду - це сфотографувати їх на особливу камеру – камеру Обскура. Бойова система доволі цікава. Навколо тебе з’являються духи: хтось літає, хтось ходить, хтось повзає, а хтось виринає з води і не тільки. Ви маєте у режимі фотокамери захопити у об’єктив привидів, але це не завжди так просто, як звучить. Щоб схопити якомога більше привідів та інших деталей та отримати бонус під час знімку, вам доведеться крутити камеру і так і єдак, ухилятись від привидів, які хочуть вас обійняти, та не забувати переключати плівки – місцеві набої.
Також у грі присутні такі собі "головоломки", але це досить натягнуто. Загалом це:
1. Сфотографуй якийсь об’єкт, отримай фотографію іншого місця, прийди на те місце, зроби ще одну фотографію і отримай ключ.
2. Піди в точку А, візьми предмет, прийди з ним у точку Б.
Найслабша частина гри як на мене.
У грі непогані локації. Тобі моторошно і незручно у них знаходиться, не залежно від того є зараз привиди чи ні. Декілька разів я наче повернувся у часи, коли вперше грав у горрор. Але ліс… Боже цей постійний шаг повернення у ліс… І локація якась кишкобразна. На противагу цьому є чудова локація на старті, будівля з лялькам. Моторошними. ЛЯЛЬКАМИ. На початку ти очікуєш клішовані скріпти. Он лялька стоїть в кінці коридору. Ти очікуєш, що коли ти обернешся вона буде ближче, але цього не стається. І от потроху ти звикаєш, пристосовуєшся до атмосфери, а тут бац, а ця лялька яку ти бачив хвилин 20-30 тому оживає. Добре витримана пауза. Загалом з атмосферою у грі все чудово.
Окрім цього у грі можна побачити місцевих фантомів які не настроєні агресивно. Вони переживають момент своєї смерті або іншої важливої події перед нею. Їх треба фотографувати щоб заповнювати місцеві колектобали і загалом це легко, але деяких дуже легко пропустити.
Про сюжет мені сказати важко, бо це п’ята частина серії, і я розбирався походу діла, але загалом, якщо збирати щоденники та записки, стає доволі цікаво. До того ж деякі духи після "смерті" дають можливість побачити їх останні спогади перед смертю, що теж розширює картину, до того ж вони зроблені як якесь старе погано зняте відео, знайдено після багатьох років розслідування (ууууу), що додає атмосфери і мурах. Граємо ми за трьох персонажів, і різниці, окрім того, що камери окремо прокачуються, та можливість/відсутність заклацати привида серією знімків, немає.
Загалом я помітив, що усі фанати обходять цю частину стороною і вважають її гіршою в серії. Ну якщо це найгірше, то я хочу побачити, що можуть запропонувати минулі частини. Гра загалом варта свого фулпрайса, а на розпродажі це взагалі чудова пропозиція, то ж якщо вам хочеться спробувати щось нове, то приготуйте свою камеру та зазирніть у об’єктив.

Моє знайомство з серією Persona почалось з чудової гри "Persona 4 Golden" на PS Vita. Я витратив багато годин на своє перше проходження і бачили би ви моє обличчя, коли я дізнався, що у грі декілька кінцівок, а я вийшов на поганий фінал і вже давно зберіг гру на одному єдиному слоті збереження... Але я знову пограв, і мені знову не вдалося досягти True ending. На третій раз з допомогою гайду я вийшов на хороший фінал і після закінчення мені захотілося ще.
Під час проблем з електрохарчуванням у 2022-2023 роках я купив "Persona 5 Royal" на Nintendo Switch, і це також була чудова пригода. Але я все ще хотів більше Персона-контенту і навіть думав придбати Persona 3 Portable, але чутки про ремейк змусили мене почекати, і не даремно! Persona 3 Reload виглядає чудово! Як людина, яка не грала в оригінал, я отримав непогані враження.
Геймплей має дві частини. Перша - це такий собі кастрований "The Sims – Anime Edition", де ми проводимо час із друзями, дізнаємося щось про них, допомагаємо їм змінитись і, звісно ж, отримуємо собі нові персони. Персонажів - Social Link-и у грі багатенько, але вони дозуються досить гармонійно. Одні відкриваються із часом, інші - при досягненні різних вимог. Це не завалювання великою кількістю контенту з самого початку, як це було у «Persona 5».
Є такий геймплейний момент, коли ти качаєш відносини з кимось і тобі дається можливість відповісти своєму співрозмовнику. Залежно від відповіді отримуєш "Ноти", які дозволяють прокачати відносини знову. Проте, щоб отримати "Ноти", треба потакати їм і підтримувати будь-яку аморальну фігню, яку вони вигадають. Це реалістично, але мені хочеться отримати усі три "Ноти"!
Окрім прокачки відносин, можна співати в караоке, відвідати ворожку у нічному клубі, піти на підробіток, повчитись, посидіти за комп’ютером і багато іншого, що так чи інакше прокачує героя.
Друга частина гри - бої та данжі. Вночі ми можемо обрати між соціальними активностями та походом у Тартар - величезну вежу з купою поверхів. Проспідранити увесь Тартар за одну ніч не вийде, оскільки він блокується кожні 30 поверхів до певної дати. Ми б'ємося з ворогами, знаходячи їх слабкість до певної стихії. Бойовка дуже приємна.
Щодо сюжету, головний герой доєднається до шкільного гуртка «SEES», який б'ється з тінями під час темного часу. Кожної ночі час зупиняється, і майже всі люди перетворюються на гроби, нічого не пам’ятаючи після пробудження. Окрім цього в деяких людей розвивається так званий «сидром апатії» приводячи до сумних наслідків. Головні герої хочуть це зупинити.
Є кілька нюансів:
1. Гра дуже довго розкачується. Персонажі на початку здаються надто картонними, але все змінюється (трохи) через кілька ігрових місяців.
2. Social link-и відчуваються слабкіше, ніж у минулих іграх, але не всі.
3. Я прийшов Social Link-и качати, а не стовбичити у Тартарі по чорт зна скіки годин!

Але ви отримуєте:

1. Неймовірну музику!
2. Багато чудових скріншотів.
3. Приємну покрокову боївку.
4. Прокачка соціальних навичок трохи інакша і це набагато краще. Щоб прокачати знання, треба самому вчитись або слухати лекції замість сну. В той час як в 4 та 5 частині знання качались за правильні відповіді на уроках і це було досить дивно так як, якщо ми відповіли на запитання вчителя то ми і так знали цю відповідь? Тоді чому прокачувались знання? Я цим маленьким пунктом дуже задоволений^^

«Ностальгія, LVL ???».

"Embrace your dreams...
....if you want to be a hero, you need to have dreams. And honor".

Final Fantasy VII: Crisis Core - гра, яка не залишила мене байдужим ще в 2009 році, коли я розпочав її на PSP. Ця гра є чудовим прикладом того, як потрібно робити приквели. Я дуже сильно прив'язався до Зака. Це чудовий і живий персонаж. Хоча коли я розпочинав гру вперше він мене дратував! Він був несерйозним, думав однією частиною голови, був трохи (можливо, навіть не трохи) дурнуватим персонажем, який чудово відображав характер друга-дурня ГГ, що ставило під сумнів його статус головного героя. Але з розвитком подій Зак поступово дорослішав, ти проходив увесь його шлях перетворення з "Zack, the Puppy" у героя, яким він мріяв стати разом із ним.
Посилання

"Three friends go into battle.
One is captured
One flies away
The one that is left becomes a hero".

Приємні персонажі і дуже цікавий сюжет не залишать байдужими. Фінал гри максимально емоційний, обов'язково грайте у навушниках… АЛЕ! Я б не рекомендував грати в цю гру перед Final Fantasy VII. Спочатку, все ж таки, краще пройти оригінальну гру, а потім приступати до приквелу щоб отримати максимальне задоволення, дізнатись історію меча та не заспойлерити собі деякі моменти з FF VII.
Reunion версія гри - це ремастер, який покращив графіку -.-. Хотілося б, щоб графіка була на рівні ремейку Final Fantasy VII (в який я поки що не грав), але дякую хоча б за ці покращення! Головний плюс, який я помітив - це можливість пропускати кат-сцени. В оригіналі мені було досить важко грати (чи то через відсутність розуміння гри, чи вона справді була складною), і на деяких битвах з босами я постійно помирав. Головна проблема полягала в тому, що кожного разу, коли я завантажувався, було неможливо пропустити відеоролики, і мені доводилося декілька разів дивитися одні і ті ж моменти. Деякі сцени тривали 5-6 хвилин і я не мав можливості їх пропустити (У PSP ВЕРСІЇ ГРИ).
Геймплейно гра мене не вразила. Дуже помітно, що це гра з PSP, і вже зараз вона не викликає приємних вражень. Затискаєш кнопку щоб відкрилась панель зі скілами-матеріями і обираєш потрібний, вчасно протискаєш блок та кувирок. На відміну від активної боївки у FF XV тут немає видовищних анімацій під час бою. До того ж грати на клавіатурі погана ідея. Окрім головного сюжету присутні місії-філери де сюжет є для галочки (декілька речень у меню місій). Виконавши таку місію можна отримати нові матерії, нових самонів та інше. Дам лайфхак який я помітив ще на PSP, якщо йти по боку тропи де присутні рандом енкаутери можна оминути зайві бої які забирають час. На мою думку, гра краще б виглядала на мобільних пристроях, у підписках, таких як Apple Arcade чи ігри від Netflix.
Я можу рекомендувати цю гру лише фанатам оригінальної Crisis Core або тим, хто хоче поглибити своє знайомство зі світом Final Fantasy VII. Грайте заради сюжету і беріть гру на знижках!
Сама гра досить коротка, якщо не проходити додаткові місії і зосередитися лише на сюжеті, то гру можна завершити досить швидко. Я б сказав, що годин на 10-15 для сюжету. Проте цього разу я вирішив закінчити гру на 100%! Вирішив, але не зробив, бо секретний бос мене трішки дістав.
"For the both of us... you're gonna... live... you'll be... my living legacy".
Чудовий музичний супровід. Досі впадаю у «атмосферу» на "The Price of Freedom"!
Посилання
Приємно-пафосні репліки персонажів, які я з радістю використовував у своїх статусах, коли мені було 15-16 років (смайлик).
Незважаючи на всі ці проблеми, ця гра є для мене чимось особливим. Я розумію її недоліки, але вона займає особливе місце на моїй уявній полиці. Дуже сумно, що її не переробили з нуля з новою, більш видовищною бойовою системою.

"You're a little more important than my sword, but just a little".

Колись давно я отримав цю гру безкоштовно і вирішив заради приколу трохи побігати (олди пам'ятають Дігер-Копатєль приколи). Я зайшов на карту і збудував гарний будинок. На цьому могло все скінчиться, але фану хотілось більше. Я вирішив зайти на сервери. На сервері біля старту було ліжко. Я ліг на нього і відійшов від ноутбука налити собі води. Коли я повернувся, біля ліжка бігав гравець зі скіном Бетмена і щось будував навколо ліжка. Я вирішив поспостерігати. Який шок я відчув, коли зрозумів, що він намагається мене замурувати! Поки я осягав це, гравець зі скіном Бетмена закінчив свою роботу. Я спробував підвестися, але не зміг. Вже було запізно! Він проробив дірку у своїй будові і його погляду відкрилися ніжки мого дігера, а потім... Дідько! Це занадто! Він зґвалтував мого персонажа((9((( А коли він закінчив... він просто закрив мене і написав "Ухаді!". Це був остаточний удар. Я навіть і не знаю як мені далі жити. Ну ось і кінець. Гра жахлива) (Хіба, що ви зацікавлені повбивати віртуально руснявих малюків-дігерів, АЛЕ це руснява гра і я не рекомендую (ЗАБОРОНЯЮ) витрачати на неї гроші). Тепер мені потрібно оплачувати психолога.
10 зґвалтованих дігерів з 10
А також 0 гордості з 10