Можна лише уявити скільки людської болі в цій грі, скільки сліз, вирваного волосся, розбитих лиць девайсів. Давно і я хотів пройти бодай одну гру від “Фромів”, щоб відчути цей смак перемоги над черговим складним босом після n-спроби. Мабуть, що немає поважного геймера, який би не чув про Elden Ring. Лише за перший день я дропав гру рази три на початковій локації і говорив, що це точно не для мене і воно того не варте, але щось мене змушувало повертатися до неї знову і знову. Якимось неймовірним чудом, пройшовши всю її сюжетну лінію, можу сказати, що, на мою скромну думку, звання “гри року 2022” вона носить цілком заслужено, але не без нюансів.

Чому саме Elden Ring? Перш за все - відкритий світ неймовірної краси. От справді. Для мене головним мотиватором продовжувати страждати був ось цей шарм темного фентезі. Я відчував себе у ролі Араґорна з “Володаря перснів”, який досліджує свої землі і очищає їх від нечисті. Ці види до мурашок вражають своєю красою та монументальністю. Замки, поселення, підземелля, арени та і всі інші локації - титанічна робота художників. Графіка відмальована детально, жодного мила немає, все освітлення, тіні працюють ідеально. Варто зауважити, що на мою думку, пилососити усю карту, усі данжі точно не варто. Гра і так занадто велика, щоб відвідати їх усі, можна швидко впасти в рутину і втратити весь інтерес. Хіба лише якщо фанат або вже після сюжету, поки будуть сили і бажання, інакше можна задушитися.

І на скільки сильно я захоплювався краєвидами, так на стільки ж сильно розчарувався у системі квестів. Вона тут взагалі відсутня. Нагадаю, що це перша “соулслайк” гра в моєму житті, але хіба аж так її фанати люблять страждати? Взагалі не ясно в кого які є квести, в кого їх брати, куди йти, що шукати. І це все у величезному відкритому світі з купою різних пасток, ілюзорних стін і загадок. А що за прикол, що з NPC потрібно розмовляти декілька разів підряд? А якщо "випадково" поговорив не з тим, то запоров іншу лінію квесту. Дайте хоча б якийсь журнал мінімальний. Дай Бог здоровля цим людям, що створюють такі детальні гайди до ігор, бо без них було б дуже важко.

Керування - теж біль. Так як я з секти “ПеКа бояр”, то для мене є важким ось це консольне управління. Але до нього можна звикнути і трішки адаптуватися. Так а чому не можна забіндити віслюка на окрему кнопку? Ти ж ним користуєшся при будь-якій нагоді. А чому скролити активні слоти можна лише в один бік? Ось це солодке відчуття, коли ти вже з надцятої спроби добиваєш гігантського боса, анімації якого тобі навіть не видно, бо вони в екран не влазять, камера живе своїм веселим життям, але через свою криворукість пропускаєш удар, в паніці починаєш шукати ту прокляту флягу з власними сльозами, пролистуєш її, вікно у боса закінчується і в тебе летить якась нечесна аоєшка, ммм, кайф.

Кількість босів - неймовірна. Основний акцент зробили на видовищність боїв. Арт-дизайн, анімації, ефекти одні з найкращих в індустрії, якщо не найкращі. Видно, що створювали їх також з великою любов’ю до справи і гравець точно запам’ятає це надовго. Однак прям дуже цікавих з них не багато і всі вони - сюжетні. Також, часто зустрічаються такі собі міні-боси, які по складності дають фору багатьом великим босам. Хоча кого я обманюю, тут і звичайний рядовий кріп може добре так потріпати, що хочеться видалити гру. Одне, що дуже бісило - анімації з затримкою у деяких з них. Здається, що ось вже замах на удар, а ні, рано натиснув перекат, отримуй в табло і респавн на багаття. Про усілякі ваншотні удари чи інші нечесні комбінації я взагалі мовчу, це ж соулс.

Якось до кінця не розібрався як працює тут кооперативна і PvP складова, але те, що бачив на відео - виглядає дуже цікаво. Добре, що є можливість ось так просто ввечері покликати друзів і разом вирушити в рейд проти посиленого боса. А, ну да, я забув, ти ж фанат Міядзакі, в тебе немає друзів. Ти можеш тільки вторгатися в чужу гру і вбивати звичайних роботяг.

У висновок скажу, що для себе гештальт закрив. Це була давня особиста і не здобута ачівка, на яку ніколи не вистачало чи то часу і натхнення, чи то сміливості. Як на мене, дійсно гідна гра, однозначно варта усіх тих страждань і вбитих нервових клітин. Але чомусь здається, що ось ці механіки, a.k.a. постійні перекати, що дають безсмертя в моменті, вже трішки застаріли. Як мінімум морально. Ладно для мене це перша гра, і це вау, шок, емоції, повні штани радості, але ж люди, по суті, грають в одне й те саме вже багато років. Але якби мені сказали, що потрібно обрати лише одну гру, в яку можна грати на протязі усього життя, то я б задумався над вибором цього проєкту. А чому б і ні? Тут є все: графіка, масштаби світу, цікавий лор (хоча і складний, щоб розібратися самому), різноманітна геймплейна частина з класами і стилями під кожного, великий вибір зброї, обладунків, магій, талісманів і усіляких інших покращень для персонажу, кооп, можливість PvP, ну і, мабуть, саме основне, ось цей постійний азарт після анігіляції чергового боса. Одне, що не зрозумів, чому розробники не додали окремий режим, щоб можна було знову викликати на бій раніше вбитого боса або просто воскресити його в грі без дропу. Ось зараз, після закінчення сюжетної лінії, я хочу спробувати інший білд на Маленії, але треба починати з початку або нова гра плюс. Це ж наче на поверхні лежить.

Можна лише уявити скільки людської болі в цій грі, скільки сліз, вирваного волосся, розбитих [strike] лиць [/strike] девайсів. Давно і я хотів пройти бодай одну гру від “Фромів”, щоб відчути цей смак перемоги над черговим складним босом після n-спроби. Мабуть, що немає поважного геймера, який би не чув про Elden Ring. Лише за перший день я дропав гру рази три на початковій локації і говорив, що це точно не для мене і воно того не варте, але щось мене змушувало повертатися до неї знову і знову. Якимось неймовірним чудом, пройшовши всю її сюжетну лінію, можу сказати, що, на мою скромну думку, звання “гри року 2022” вона носить цілком заслужено, але не без нюансів. Чому саме Elden Ring? Перш за все - відкритий світ неймовірної краси. От справді. Для мене головним мотиватором продовжувати страждати був ось цей шарм темного фентезі. Я відчував себе у ролі Араґорна з “Володаря перснів”, який досліджує свої землі і очищає їх від нечисті. Ці види до мурашок вражають своєю красою та монументальністю. Замки, поселення, підземелля, арени та і всі інші локації - титанічна робота художників. Графіка відмальована детально, жодного мила немає, все освітлення, тіні працюють ідеально. Варто зауважити, що на мою думку, пилососити усю карту, усі данжі точно не варто. Гра і так занадто велика, щоб відвідати їх усі, можна швидко впасти в рутину і втратити весь інтерес. Хіба лише якщо фанат або вже після сюжету, поки будуть сили і бажання, інакше можна задушитися. І на скільки сильно я захоплювався краєвидами, так на стільки ж сильно розчарувався у системі квестів. Вона тут взагалі відсутня. Нагадаю, що це перша “соулслайк” гра в моєму житті, але хіба аж так її фанати люблять страждати? Взагалі не ясно в кого які є квести, в кого їх брати, куди йти, що шукати. І це все у величезному відкритому світі з купою різних пасток, ілюзорних стін і загадок. А що за прикол, що з NPC потрібно розмовляти декілька разів підряд? А якщо "випадково" поговорив не з тим, то запоров іншу лінію квесту. Дайте хоча б якийсь журнал мінімальний. Дай Бог здоровля цим людям, що створюють такі детальні гайди до ігор, бо без них було б дуже важко. Керування - теж біль. Так як я з секти “ПеКа бояр”, то для мене є важким ось це консольне управління. Але до нього можна звикнути і трішки адаптуватися. Так а чому не можна забіндити віслюка на окрему кнопку? Ти ж ним користуєшся при будь-якій нагоді. А чому скролити активні слоти можна лише в один бік? Ось це солодке відчуття, коли ти вже з надцятої спроби добиваєш гігантського боса, анімації якого тобі навіть не видно, бо вони в екран не влазять, камера живе своїм веселим життям, але через свою криворукість пропускаєш удар, в паніці починаєш шукати ту прокляту флягу з власними сльозами, пролистуєш її, вікно у боса закінчується і в тебе летить якась нечесна аоєшка, ммм, кайф. Кількість босів - неймовірна. Основний акцент зробили на видовищність боїв. Арт-дизайн, анімації, ефекти одні з найкращих в індустрії, якщо не найкращі. Видно, що створювали їх також з великою любов’ю до справи і гравець точно запам’ятає це надовго. Однак прям дуже цікавих з них не багато і всі вони - сюжетні. Також, часто зустрічаються такі собі міні-боси, які по складності дають фору багатьом великим босам. Хоча кого я обманюю, тут і звичайний рядовий кріп може добре так потріпати, що хочеться видалити гру. Одне, що дуже бісило - анімації з затримкою у деяких з них. Здається, що ось вже замах на удар, а ні, рано натиснув перекат, отримуй в табло і респавн на багаття. Про усілякі ваншотні удари чи інші нечесні комбінації я взагалі мовчу, це ж соулс. Якось до кінця не розібрався як працює тут кооперативна і PvP складова, але те, що бачив на відео - виглядає дуже цікаво. Добре, що є можливість ось так просто ввечері покликати друзів і разом вирушити в рейд проти посиленого боса. А, ну да, я забув, ти ж фанат Міядзакі, в тебе немає друзів. Ти можеш тільки вторгатися в чужу гру і вбивати звичайних роботяг. У висновок скажу, що для себе гештальт закрив. Це була давня особиста і не здобута ачівка, на яку ніколи не вистачало чи то часу і натхнення, чи то сміливості. Як на мене, дійсно гідна гра, однозначно варта усіх тих страждань і вбитих нервових клітин. Але чомусь здається, що ось ці механіки, a.k.a. постійні перекати, що дають безсмертя в моменті, вже трішки застаріли. Як мінімум морально. Ладно для мене це перша гра, і це вау, шок, емоції, повні штани радості, але ж люди, по суті, грають в одне й те саме вже багато років. Але якби мені сказали, що потрібно обрати лише одну гру, в яку можна грати на протязі усього життя, то я б задумався над вибором цього проєкту. А чому б і ні? Тут є все: графіка, масштаби світу, цікавий лор (хоча і складний, щоб розібратися самому), різноманітна геймплейна частина з класами і стилями під кожного, великий вибір зброї, обладунків, магій, талісманів і усіляких інших покращень для персонажу, кооп, можливість PvP, ну і, мабуть, саме основне, ось цей постійний азарт після анігіляції чергового боса. Одне, що не зрозумів, чому розробники не додали окремий режим, щоб можна було знову викликати на бій раніше вбитого боса або просто воскресити його в грі без дропу. Ось зараз, після закінчення сюжетної лінії, я хочу спробувати інший білд на Маленії, але треба починати з початку або нова гра плюс. Це ж наче на поверхні лежить.