Отже, пройшли ми цю гру з дружиною, і скоріш за все зробимо це ще раз причому вже двічі. Дуже-дуже сподобалася.

Як хардкорніші гравці ми на початку були трохи розчаровані, бо очікували на безліч моментів, де коопні взаємодії необхідні для просування по сюжету, а цього просто не було. Не поспішайте засмучуватися з цього приводу: взаємодій там достатньо — просто гра набирає оберти поступово (певно для тих людей, які грають вперше або не мають багатого досвіду).

Персонажів тут небагато, але всі класні! Я навіть з мавпи не крінжанув, хоча були всі шанси.

Обидві головні героїні чудово прописані, відіграні й озвучені. Я дуже радий, що цього разу це дві дівчини. Тема жіночої дружби на превеликий жаль дуже рідко підіймається у творах, але тут це зробили — і дуже якісно. Не можу собі уявити нікого іншого на місцях Міо і Зої, щоб це не сприймалося штучно чи лицемірно. І на відміну від It Takes Two, де кінцівка була трохи сумнівна з погляду на мораль, до Split Fiction в цьому сенсі в мене нема нарікань.

Ігролад складно описати. З одного боку він доволі однотипний, але з іншого є безліч відрізків, де механіка кардинально змінюється, що значно урізноманітнює гру. А остання глава — це екшн й епік без упину. Хотілося б насправді трохи більше головоломок, де треба напружити мозок сильніше, ніж порахувати 2×2, але то таке вже. Головне джерело труднощів тут радше таймінги, ніж логіка.

Також тут ду-у-у-у-уже багато штук, котрими розробники явно «надихнулися» деінде, проте, варто сказати, що сприймається це не стільки як плагіат, скільки як данина чи подяка всім тим жанрам, котрі тією чи іншою мірою присутні в Split Fiction.

З технічною частиною гри ж… все в порядку. Я сам не вірю в те, що пишу це, але вона чудово оптимізована. Якщо в It Takes Two мій комп жахливо лагав на локаціях з водою, то тут все було максимально плавно. І загалом лишилося враження Nintendo-якості. За весь час зловив тільки один незначний баг.

Окремо скажу про чудовий дизайн і монтаж звуків у грі. Їх тут дуже багато, вони різноманітні й допомагають зануритися в кожен зі світів.

У підсумку: гра явно заслуговує на свої рейтинги. Вона цікава, з чудовими героїнями, ідеальної тривалості, технічно на високому рівні. Її головний недолік — відсутність української локалізації. (Дуже шкода, що EA досі ігнорує існування українського ринку).

Обовʼязково пограйте!

Отже, пройшли ми цю гру з дружиною, [strike]і скоріш за все зробимо це ще раз[/strike] причому вже двічі. Дуже-дуже сподобалася. Як хардкорніші гравці ми на початку були трохи розчаровані, бо очікували на безліч моментів, де коопні взаємодії необхідні для просування по сюжету, а цього просто не було. Не поспішайте засмучуватися з цього приводу: взаємодій там достатньо — просто гра набирає оберти поступово (певно для тих людей, які грають вперше або не мають багатого досвіду). Персонажів тут небагато, але всі класні! Я навіть з мавпи не крінжанув, хоча були всі шанси. Обидві головні героїні чудово прописані, відіграні й озвучені. Я дуже радий, що цього разу це дві дівчини. Тема жіночої дружби на превеликий жаль дуже рідко підіймається у творах, але тут це зробили — і дуже якісно. Не можу собі уявити нікого іншого на місцях Міо і Зої, щоб це не сприймалося штучно чи лицемірно. І на відміну від It Takes Two, де кінцівка була трохи сумнівна з погляду на мораль, до Split Fiction в цьому сенсі в мене нема нарікань. Ігролад складно описати. З одного боку він доволі однотипний, але з іншого є безліч відрізків, де механіка кардинально змінюється, що значно урізноманітнює гру. А остання глава — це екшн й епік без упину. Хотілося б насправді трохи більше головоломок, де треба напружити мозок сильніше, ніж порахувати 2×2, але то таке вже. Головне джерело труднощів тут радше таймінги, ніж логіка. Також тут ду-у-у-у-уже багато штук, котрими розробники явно «надихнулися» деінде, проте, варто сказати, що сприймається це не стільки як плагіат, скільки як данина чи подяка всім тим жанрам, котрі тією чи іншою мірою присутні в Split Fiction. З технічною частиною гри ж… все в порядку. Я сам не вірю в те, що пишу це, але вона чудово оптимізована. Якщо в It Takes Two мій комп жахливо лагав на локаціях з водою, то тут все було максимально плавно. І загалом лишилося враження Nintendo-якості. За весь час зловив тільки один незначний баг. Окремо скажу про чудовий дизайн і монтаж звуків у грі. Їх тут дуже багато, вони різноманітні й допомагають зануритися в кожен зі світів. У підсумку: гра явно заслуговує на свої рейтинги. Вона цікава, з чудовими героїнями, ідеальної тривалості, технічно на високому рівні. Її головний недолік — відсутність української локалізації. (Дуже шкода, що EA досі ігнорує існування українського ринку). Обовʼязково пограйте!