Recent reviews by wew55

Друга частина та її сиквел – Братство – вважаються найкращими частинами Assassin’s Creed серед фанатів цієї серії ігор. Вони задали високу планку як у плані сюжету, так і геймплейних механік, які після першої частини відчувалися чимось новим, сформувавши ту саму формулу, що зробила трилогію і всю серію культовою. Проте, коли мова заходить про останню частину трилогії Еціо Аудіторе – Revelations – її часто забувають або критикують на тлі двох попередніх ігор. І в грі дійсно є моменти, критика яких обґрунтована. Але чи є ця гра поганою? Тут думки можуть трохи різнитися.
https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=2143432707

Originally posted by Еціо Аудіторе да Фіренце з Assassin’s Creed Embers:

Коли я був юнаком, у мене була свобода, але я її не бачив. Я мав час, але не знав цього. І в мене була любов, але я її не відчував. Минуло багато десятиліть, перш ніж я зрозумів значення всіх трьох. І тепер, на заході мого життя, це розуміння перейшло в стриманість. Любов, свобода і час... колись такі неосяжні, тепер стали паливом, що рухає мене вперед. І любов особливо, mio caro. За вас, наші діти, наші брати і сестри. І за величезний і чудовий світ, який дав нам життя і змушує нас гадати. Нескінченно люблю, Міа Софія.
Назавжди ваш,
Еціо Аудіторе

• Сюжет📖
  Почну, напевно, із сюжету. Сюжетні лінії в другій частині та її сиквелі були головними перевагами ігор. Якщо в другій частині ми грали за молодого Еціо і спостерігали за його становленням, то в Братстві ми бачили його розквіт як асасина – момент, коли він досягає вершини своїх можливостей і стає справжнім лідером Братства. В Одкровенні ми спостерігаємо за фінальною главою історії Еціо Аудіторе. Варто відзначити, що гра значно коротша за попередні частини або, принаймні, так відчувається. Сам сюжет розгортається неспішно, проте залишається доволі цікавим. Головними завданнями гри були завершення історій Еціо та Альтаїра, що є значним плюсом і заслуговує на подяку, а також підведення до фіналу лінії Дезмонда, яка, відверто кажучи, вже вичерпала себе. Із цим розробники впоралися добре – фінал хоч і не такий динамічний, як початок історії в другій частині, проте вийшов гармонійним. Ба більше, вони змогли логічно завершити сюжет одразу двох ключових персонажів серії на той момент.
  Однак варто згадати і про негативний бік. Через нестачу часу на розробку (гра вийшла менш ніж за рік після Братства) загальний вміст став значно скромнішим. Це стосується як сюжету, так і другорядних активностей, через що гра моментами відчувається менш насиченою. Незважаючи на це, Одкровення все ще залишає приємне враження, а окремі моменти навіть можуть вирізнятися своєю атмосферністю та частково емоційністю.

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=3388510530

• Нова історія - нове місце🕌
  По класиці, нова гра – нове місце подій, і Revelations не стало винятком. Після концепції кількох міст у другій частині розробники зосередилися на одному великому та вражаючому за своїми масштабами місті. Якщо в Братстві цим містом був Рим, то в Revelations головною локацією став Константинополь. Крім того, є ще Масіаф – важливе місце для сюжету, хоча в ньому ми проводимо лише короткий час.
  Однак саме якість проекції Константинополя особисто для мене викликала певне розчарування. Граючи в Братство, я захоплювався тим, наскільки унікальним, деталізованим і атмосферним виглядав Рим. У Revelations місто також опрацьоване на належному рівні, але воно не створює такого ж враження живого та продуманого простору. Архітектура, вулиці, відчуття масштабу – все це наче є, але не так чітко виражене, як у попередній частині. Через це Константинополь, попри свою історичну важливість, здається менш виразним та цілісним у порівнянні з Римом (хоча це мої особисті враження, можливо я помиляюся). Якщо торкнутися геймдизайну локацій, то він залишається на типовому для трилогії рівні: більшість ситуацій мають кілька можливих шляхів для проходження, а ключові місця добре адаптовані як для паркуру, так і для стелсу. Я б не назвав зміну місця подій недоліком, але, на мою думку, вона не досягає того рівня, який розробники задали в попередній частині.
  
• Саундтрек🎼
  Суттєвих змін зазнав і саундтрек[open.spotify.com]. Головною новацією став відхід Кюда від керівництва на користь Лорна Бафла. Попри культовість робіт Кюда, створювати третій саундтрек за тим самим шаблоном було б не найкращим рішенням. Тому відповідальність за музичний супровід перейшла до Бафла – другої за значимістю фігури в історії саундтреків серії AC. Водночас Кюд усе ж таки взяв участь у створенні нової музики. І хоча вона відрізняється від попередніх двох частин, цей саундтрек радше є поєднанням стилю Кюда та нового стандарту Бафла, що в підсумку дало чудовий результат.
  
• Візуал🖼️
  Візуально гра зазнала мінімальних змін.[/u] Фактично це все те ж Братство, тільки з новим місцем подій, що вплинуло на атмосферу. Вона вийшла цілком непоганою, але не можна сказати, що прям вражає. Радше це просто якісно виконана робота, яка могла б бути значно кращою, якби розробники мали хоча б ще рік на її доопрацювання.
  
• Геймплей🎮
  Мінімальні зміни торкнулися й геймплею. Це все те ж Братство, тільки з доданим крюком – цілком корисним нововведенням – і новими видами гранат, які здаються зробленими суто для галочки. Серйозно хто взагалі ними користується? Димові гранати – так, без них часом може бути складно, але решта відчувається зайвою.
  Найбільше критики дісталося системі Tower-defense – і заслужено. Вона виглядає абсолютно непотрібною в цій грі, немов штучно додана активність для заповнення "білих плям" у другорядному контенті. Її наявність складно виправдати, і особисто у мене це викликало уникання активностей цього роду. Все інше залишилося майже без змін, узяте з попередньої частини. Чи поганий геймплей Братства? Звісно, ні. Але для нової частини змін відверто мало – як і часу на їхню розробку.

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=2414019915
Цю гру можна сприймати як крок і вперед, і назад. Особисто я схиляюся до другого варіанту: попри всю мою любов до трилогії Еціо, ця частина здалася мені найслабшою. Вона відчувається менш повноцінною, особливо на тлі попередніх двох ігор. І головна причина цього – брак часу на розробку. Створити щось справді нове розробники просто не встигли.
У контексті серії це все ще хороша гра, але в межах трилогії – радше середнячок. Хоча це лише моя суб’єктивна думка, і вона може кардинально відрізнятися від інших. Я рекомендую спробувати Revelations, але не варто чекати від неї ще одного прориву, як це було з Братством.

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=2630215083

Після успішного релізу другої частини Assassin’s Creed було зрозуміло, що продовження історії Еціо не змусить себе чекати. Друга частина серії подарувала нам Еціо Аудіторе та його історію, яка показала початок його життя та становлення у братстві асасинів. Brotherhood пішла далі та стала не просто продовженням, що скопіювало попередника, а й покращеною версією другої частини. Гра розширила механіки, додала нові можливості та ще глибше занурила нас у світ італійського Ренесансу. Однак вона вийшла ще у березні 2011 року, а зараз вже 2025-й. У час, коли гейміндустрія розвинулася до фотореалістичної графіки, відкритих світів та складних RPG-елементів, постає питання: чи все ще варта уваги ця класика від тоді ще нормальних Ubisoft?

• ✍️Сюжет:
  Як на мене, коли ми говоримо про трилогію Еціо, то головною перевагою цих ігор є сюжет. У попередній грі ми спостерігали за становленням Еціо як асасина, знайомилися з конфліктом із тамплієрами, відчували його особисту боротьбу – і саме через це полюбили другу частину. У сиквелі ж ми стаємо свідками розквіту Еціо та братства асасинів в Італії. Тут він уже не новачок-асасин, який змушений розбиратися з усім на ходу, – тепер він центральна фігура серед асасинів, що керує та розвиває братство, ведучи боротьбу з тамплієрами, очолюваними вже родом Борджіа. Ubisoft продовжили розвиток персонажа, і це видно в усьому – від нових механік до зміненого темпу гри. Brotherhood показує, що історія Еціо – це вже не просто особиста помста, а щось більше, і гра дає змогу це відчути на кожному кроці.
  
• 🚗Переїзд до Риму:
  Зі зміною ворогів змінилося і місце подій. Замість славетної Флоренції, Монтеріджоні чи Венеції історія відбувається у величному місті Римі. Тут розробники відійшли від концепції кількох міст і зосередили всі сили лише на одному, але величезному. І дійсно, порівняно з попередніми локаціями, Рим вражає. Ба більше, у грі покращили багаторівневість: вулиці побудовані за різними патернами, які відчуваються краще, ніж у Венеції, наприклад. Бігати містом приносить справжнє задоволення, особливо тому, що з’явилася можливість відкривати точки швидких подорожей, і більше не потрібно намотувати кола з точки А в точку Б заради виконання кількох місій. Та й нарешті можна пересуватися вулицями верхи на коні, оскільки масштаби міста та рівень свободи це впринципі дозволяють. На додачу до всього, сама проекція Риму справді вражає: безліч історичних пам’яток, які зберігають традиції та багату історію цього легендарного міста. І це додає не тільки глибини і атмосфери, а й дозволяє відчути себе частиною епохи, де кожна деталь і кожен камінь мають свою історію.

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=2314346117

• 🎮Геймплей:
  Якщо мова йде про геймплей, то зміни, звісно, є, однак не можна сказати, що вони вагомі чи помітні у порівнянні з попередником. Фактично вся трилогія базується на другій частині, вводячи певні елементи, які, втім, незначні в загальній композиції. Так, наприклад, з найбільш приємного в гру завезли можливість фаст-тревелу і покращили структуру мапи, як було зазначено вище. Весь геймплей, який був присутній у другій частині, зберігся й у сиквелі. Однак однією з головних "фішок" гри став "розвиток братства", який доведуть до ладу вже пізніше, а наразі це щось на кшталт: завербуй людину в братство і прокачуй її, що, в принципі, окей. Але по-значному – це все. Все інше було взято з попередника, що сильно відчувається вже на початку гри.
  
• 🎨Графіка:
  Візуально змін майже немає. Це ні в якому разі не є мінусом, але все ж таки візуал гра перейняла з другої частини. Є певні зміни в декораціях, що місцями відчувається непогано. Окрім цього, нововведень немає або, принаймні, так воно сприймається. Щодо сприйняття сьогодні, то так, гра відчувається застарілою, попри її доволі високу на той час якість. Тому сприймати це як перевагу або недолік – суб'єктивне питання.

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=902432884

• 🎹Звукова робота та Саундтрек:
  Звукова робота теж майже не зазнала змін. Вона перейняла як недоліки, так і переваги. Загалом у цьому плані зміни, якщо вони взагалі є, майже не відчуваються. Така ж ситуація із саундтреком, над яким знову працювали Кюд і його команда. Легендарний саундтрек[open.spotify.com] другої частини залишився, а новий[open.spotify.com] був написаний за патернами попередника.

У підсумку я б хотів зазначити, що гра ні в якому разі не є гіршою за другу частину, ба більше – це єдині дві частини, які можуть претендувати на звання найкращої гри серії та однієї з найкращих ігор Ubisoft загалом. Хто б що не казав, а якість цих ігор викликає повагу до старих Ubisoft, які на той час знали свою справу і вміли творити мистецтво.
Сприймати цю гру можна по-різному: як покращену або дороблену другу частину, помилку конвеєра, CTRL+C CTRL+V чи навіть як DLC до другої частини. Але я раджу кожному пройти цю гру. Хто б що не казав, але саме ці дві частини носять титул найкращих ігор серії серед більшості фанатів. І носять вони його заслужено.

Тематика зомбі-апокаліпсису є доволі популярною в наш час. Культові фільми та серіали, такі як The Walking Dead та World War Z, книги, наприклад, "Я — легенда" Річарда Метісона або "Книга смерті" Кіта, а також комікси, серед яких ті ж самі The Walking Dead, Marvel Zombies та Empire of the Dead отримали всесвітнє визнання. Звісно, тематика зомбі-апокаліпсису не оминула й ігри, де вона прижилася доволі чудово, а деякі з них навіть стали культовими, наприклад, серія ігор Resident Evil чи перша The Last of Us, яка взагалі стала однією з найкращих ігор за всю історію геймінгу. В ігровій індустрії є багато зомбі-ігор, але таких, які мають відкритий світ, повноцінний і цікавий сюжет, хороший геймплей та загальне визнання — вже менше. Однією з таких ігор є Days Gone. Багато хто хвалить цю гру, інші ж вважають її нелогічною через сюжет та невартою витраченого часу. Однак чи варто зараз, кілька років потому, пограти у цю гру?
https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=2950341779

• Розпочну, мабуть, із сюжету гри. Більшість гравців, які пройшли цю гру, скажуть, що сюжет не є чимось унікальним у ній. Навпаки, це свого роду кліше зомбі-тематики. Лор світу, історія розповсюдження вірусу та основна мета гри, як і окремі моменти під час проходження, нерідко дозволяють здогадатися або додумати про наступні події ще на середині. І з вірогідністю 90% гравець матиме рацію. До того ж, повторюваність завдань у грі може набридати, особливо в третій частині сюжету, де ціла лінія квестів нагадує завдання це щось на кшталт принеси-подай. Однак, попри це, сюжет гри, напевно, є одним із її найсильніших аспектів. Справа у постановці сцен, діалогів і фінальній композиції кожної дії, які справді є захопливими. За цим цікаво спостерігати. Розробники з Bend Studio заслуговують на визнання за те, як вони зрежисерували гру. Навіть попри банальні або часом нелогічні моменти, у гру все ж таки хочеться грати.
  
• Ще одним «рушієм», який не дозволяє гравцям покинути гру під час проходження, є персонажі. Насправді, тут є багато факторів, які під кінець впливають на ототожнення з головним героєм. Однак усе зводиться до того, що цікаво спостерігати за розвитком подій, переживати за героїв та стежити за їхнім розвитком.
  
• Наступним важливим аспектом є атмосфера гри. Взагалі кожна людина має свої власні уподобання та уявлення щодо цієї тематики. На мою думку, це одна з найкращих ігор в плані атмосфери зомбі-жанру в яку я грав. Звісно, це не The Last of Us, але це не заважає грі бути чудовою з точки зору атмосфери. Колорит гри, приємний саундтрек, цікавий відкритий світ, зомбі-складова та графіка — все це виконано на доволі високому рівні.

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=3024770053

• Ну і звісно ж, говорячи про цю гру, неможливо обійти стороною геймплей. А сам він є чудовим. Я гадаю, що варто почати з байка, адже фактично це є найголовнішою річчю під час проходження. Догляд за байком, кастомізація та взаємодія з ним є приємними, хоча іноді й роздратовуючими. Саме водіння, як на мене, відчувається чудово та захопливо. Неможливо також оминути зомбі в цій грі. Постійні бої з ними, а часом і з цілими ордами, напевно, є візитівкою гри. Цей аспект розробники виконали прекрасно, і кожен бій з ордами є цікавим. У грі є багато зброї. Хоча класово зброя не змінюється, її якість покращується з кожним новим поселенням. Доступність зброї відкрита, і здобути щось нове не є складним завданням. Однак гра часом зобов'язує гравця ставити в пріоритет стелс. Він виконаний непогано, хоча й не на прям високому рівні. У грі є система крафту та певний грінд, але насправді він більше для галочки. Без нього цілком можна впоратися з усіма завданнями. Гра не оминула спадщину Ubisoft: тут є блокпости НЕРО, які потрібно лутати, та табори різних угруповань, які також слід зачищати. Проте ці елементи не надто критичні.

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=2499787438
До Days Gone можна відноситися по різному. На мою думку, це напевно найкраща гра після The Last of Us 1/2 свого жанру, і попри свої недоліки заслуговує того рейтингу, який вона має в Steam'мі. Це одна з моїх улюблених ігор, і точно серед топу тих, в які я грав. Я рекомендую кожному хоча б дати їй шанс, тим паче що під час розпродажів гра коштує кілька доларів.

No One Lives Under the Lighthouse — це приклад тих ігор, у які приємно грати, навіть попри їхню простоту за сучасними стандартами. Чесно кажучи, світ інді-ігор я відкрив для себе відносно недавно, і після проходження цієї гри в мене залишилися позитивні враження. Проте, як і у випадку з будь-якою грою, тут є дві сторони медалі. Тож чи варто звернути увагу на цю, на перший погляд, непримітну гру?
https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=2383073599
Почну із сюжету та атмосфери. Попри свою простоту, гра має особливий шарм. Атмосфера просякнута нотками жаху, які багатьом можуть нагадати стиль Лавкрафта. На перший погляд, сюжет здається простим: вас привозять на острів, де основним завданням є догляд за маяком; ви дізнаєтеся, що попередній наглядач зник за загадкових обставин. Згодом на острові починають відбуватися дивні речі, і поступово сюжет розгортається у своїй повній формі. Хоча деякі моменти здаються притягнутими за вуха, є й багато вдалих елементів, що роблять історію привабливою. Вона не розтягнута: гру можна пройти за півтори-дві години. Розробники чудово впоралися з тим, щоб вкласти сюжет у цей короткий проміжок часу, зробивши його цікавим і достатньо насиченим для гри такого формату.
https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=2645877690
Як уже можна було здогадатись, однією з особливостей гри є візуальний стиль. Стилістика PS1 стала цікавим вибором, який більше додає гри, ніж забирає від її переваг. Розробники змогли дуже класно реалізувати цей вибір, і хоч очевидно, що він не всім припаде до смаку, на мою думку, саме цей аспект є однією з важливих складових того, що зробило гру цікавою та унікальною в своєму роді.

Геймплейно ця гра є симулятором прогулянок, де перед нами відкриваються кілька варіантів розвитку подій, які розгортаються у своєму руслі. Це просто, але непогано реалізовано. Щось на кшталт Firewatch, але з набагато меншим контентом. Тут немає нічого надзвичайно цікавого або унікального, проте простий геймплей не викликає відчуття роздратування чи відрази. Однак варто враховувати особисті уподобання, адже не всім зайде такий формат.
https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=3286832126
У висновку я б зазначив, що це та гра, яка може здатися як унікальною та цікавою, так і нудною та нічим непримітною. Як я вже зазначав раніше, все залежить від уподобань гравця. Я б рекомендував спробувати цю гру фанатам інді-ігор, адже на мою думку, вона реально непогана. Вона не позбавлена недоліків, як і будь-яка інша гра, але нічого не очікуючи від цієї гри, я отримав здивування від того, як непогано розробникам вдалося створити цю композицію.

Firewatch is more than just a game — it’s an emotional journey. At first glance, a game where you simply walk through a national park and chat over the radio might not seem all that compelling. Yet beneath this simplicity lies a profound story about a man seeking solace from life’s tragedies, choosing to distance himself from the chaos of the world. The game’s stunning atmosphere, heartfelt narrative, unique blend of walking simulator and engaging dialogue create an experience unlike any other. Firewatch is a short but incredibly captivating adventure that leaves a lasting impression.

After completing the main storyline, I can confidently say that it was a remarkable journey. To be honest, I wasn’t expecting this game to be as good and astonishing as it turned out to be. When I bought it, I thought it was just another story about a god-killer. In reality, it turned out to be an amazing reboot of the series, offering more emotional depth than any of the previous games — and, frankly, more than most games overall.
https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=2761343053

---

This God of War takes a very different approach compared to its predecessors. While the earlier games focused on Kratos destroying everything and everyone in his path, this installment delves into themes of remorse, redemption and reckoning with the past. Instead of merely slaying another god (or gods), the story revolves around the father-son dynamic, and the developers handled it masterfully, or at least to a very high standard. The main storyline kept me hooked throughout, and at no point did I feel the urge to stop playing or just drop the game.

The graphics are stunning, even when compared to newer titles, and the gameplay holds its own. While I can’t say the gameplay is entirely without flaws, these minor drawbacks don’t detract from the overall experience. I particularly appreciated how Santa Monica Studio crafted a combat system that’s simple yet engaging, epic without feeling overwhelming. I would also like to point out a sense of cyclicality that some players might notice. There aren’t that many enemy types in the game (aside from the main bosses), and while certain elements are varied in some ways, the core remains the same. However, the game manages to counterbalance this repetition effectively, which is quite satisfying and ensures it doesn’t become a significant drawback for the majority of players.

---

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=2925853587
In conclusion, I’d say this game is absolutely worth everyone’s attention. God of War has rightfully earned its accolades (though I wouldn’t rank it above RDR2 in terms of Game of the Year). If you’ve ever considered trying it, I highly recommend at least giving it a shot.

Після першої частини, яка на той час отримала неоднозначні, хоч і здебільшого позитивні відгуки, CD PROJEKT RED розпочала роботу над продовженням історії цього унікального світу. Гра вийшла через три роки після релізу першої частини й здобула переважно схвальні оцінки. Водночас у ній були як моменти, що викликали захват у фанатів, так і недоліки, які помітно впливають на враження від проходження. Попри ці недоліки, гра отримала високу оцінку, а її успіх у порівнянні з першою частиною був вражаючим. Для багатьох це найкраща частина серії, тоді як інші вважають, що номер частини відповідає її якості у співвідношенні з першою та третьою частинами. Хоча гра програє майже за всіма параметрами своєму наступнику, третьому "Відьмаку", вона все ж має ряд особливостей, здатних зацікавити не лише шанувальників творчості Сапковського чи попередніх ігор серії, але й нових гравців, для яких ця гра могла б стати першим знайомством із всесвітом "Відьмака".
https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=436178623

• Почну, напевне, з головного - сюжет. Як з першою та третьою, так і з другою, для мене сюжет в іграх радше фанфик, ніж канонічна історія. Я не кажу, що це погано, навпаки, сюжет в ігровій трилогії, особливо в третій частині, мені дуже подобається. Але порівняно з книгами відчувається взагалі по різному. Стосовно сюжету в цій грі, то він, як і всі інші ігри серії , на дуже хорошому рівні. CDPR знову вдало вписали гру в лор цього всесвіту, до того ж їм вдалося створити цікаву сюжетну лінії цієї гри, що не може не радувати. Сюжетна лінія Геральта не поступається по якості з минулою частиною, більш того, в багатьох моментах - краща. Єдине, що мені не подобалося в грі - певні нелогічні моменти, які на контрасті з основною частиною лору створюють невеличке протиріччя. В іншому ж це сильна гра від редів, і сюжет другої частини Відьмака вдався на славу.
  
• Якщо говорити про геймплей, то він став більш схожим на спадкоємця другої частини. Після неоднозначних відгуків про систему стилів, притаманну першій грі, розробники замінили її на більш звичну бойову систему. Тепер замість стилів є два типи ударів — легкий і сильний. Завдяки цьому нововведенню прокачка Геральта стала значно важливішою, особливо з додаванням мутагенів, які покращують певні характеристики персонажа залежно від їх типу. До гри також додали шкалу магії та шкалу адреналіну, що зробило бойову систему більш динамічною та насиченою. Проте все це затьмарюється системою таргетингу, яка, на мою думку, є найгіршим елементом геймплейної частини другого Відьмака. У ситуаціях, коли супротивників декілька, бойова система перетворюється на симулятор перекатів і зміни цілі. Без таргету атаки часто працюють випадково: навіть якщо здається, що удар має досягти мети, це далеко не гарантовано. Раніше бойова система відчувалася як щось середнє між лицарським стилем і покроковою стратегією, але тепер бої з кількома супротивниками залежать від дій NPC, що додає дратівливості до описаних вище недоліків. Серед інших змін варто відзначити адаптацію гри для консолей. Якщо перша частина була суто для ПК, то у другій розробники приділили увагу й консольним гравцям. Для мене одним із найбільших плюсів стало покращення інвентаря та інших меню. У порівнянні з першою частиною вони стали значно зручнішими й наблизилися до того, що ми бачили у третьому Відьмаку. Попри недоліки, геймплей другого Відьмака демонструє значний прогрес. Це помітно за емоціями, які отримує гравець, порівнюючи проходження першої та другої частин.

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=668729955

• Графічно гра зазнала значних змін порівняно з 2008 роком. Очікувано, що за три роки графіка мала стати кращою, але для 2011 року результат дійсно вражає. У багатьох аспектах вона виглядає навіть краще, ніж чимало нових ігор. Водночас і тут не обійшлося без недоліків. Часом помітні застарілі текстури або некоректні контрасти, що виглядають недоречно в конкретних ситуаціях.Ці моменти викликають запитання, адже перша частина була темнішою, що додавало їй особливого шарму. У другій частині розробники вирішили зробити світ більш насиченим, але в окремих місцях вони явно перестаралися. Найбільше це проявляється в освітленні та контрасті під час перебування в певних локаціях чи сценах. Найбільшим розчаруванням, як на мене, стали анімації. Лицеві виглядають доволі посередньо, а анімації в катсценах залишають бажати кращого. У деяких механіках анімації стають відверто "дерев'яними", що ще більше підкреслює їх недоліки. Попри це, загалом візуальний аспект гри виконаний на високому рівні, і навіть зараз багато елементів виглядають конкурентоспроможними на фоні багатьох нових ігор.

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=441158616
Підсумовуючи, хочу зазначити, що гра вийшла дійсно чудовою. Вона, звісно, має свої недоліки, які інколи помітно впливають на враження під час проходження. Однак CD PROJEKT RED вдалося створити справді захопливий проєкт із технічно якісною складовою та привабливою графікою. Друга частина стала значно кращою за першу, що підтверджується відгуками гравців. Вона відкрила шлях до створення продовження, яке стало справжнім феноменом в ігровій індустрії. Я рекомендую всім спробувати "Відьмака 2", адже ця гра має багато чим здивувати як фанатів серії пригод Геральта з Рівії, так і звичайних гравців, які до цього моменту взагалі нічого не знали про цю серію ігор.

Перша частина Відьмака стала досить унікальною грою. Саме вона дала поштовх студії CD PROJEKT RED створити цілу серію, яка згодом стала культовою в жанрі RPG та в ігровій індустрії загалом. Для одних це чудовий проєкт із багатьма (на той час) перевагами, для інших — гра з численними недоліками. Чесно кажучи, після проходження виникає неоднозначне враження. Одні підносять її до небес, інші вважають лише спробою CD PROJEKT RED створити свою фентезі-RPG. Але чи варта ця гра уваги, навіть попри 16 років, що минули з моменту її виходу?
https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=562065286
(неймовірно пиздатий арт!)

• Як фаната книг, мене дуже зацікавив сюжет гри. Після проходження The Witcher 3: Wild Hunt я майже одразу взявся за книги, адже історія Геральта зачепила мене. Ігри в поєднанні з книгами справляють позитивне враження. Хоча вони не завжди відповідають оригінальному сюжету, загальна картина виглядає доволі гармонійно. Перша частина, як і інші, радше нагадує фанфік або продовження історії (кому як подобається), дія якого розгортається через п’ять років після Великої війни. На початку може бути дещо незрозуміло(для людей, які не читали книги), що саме відбувається, але розробники постаралися пояснити основні події та розкрити лор цієї саги. У цьому їм вдалося досягти успіху. Враження від сюжету — річ суб’єктивна. На мою думку, сюжет першої частини Відьмака є чудовим і здатний зацікавити більшість гравців. Він класичний для RPG, хоча в ньому інколи трапляються моменти, що викликають питання. Проте ці дрібниці не псують загального враження. Я вважаю, що сюжет — найсильніший аспект цієї гри, і саме заради нього варто зіграти.
  
• Щодо геймплею, думки тут дуже різняться. Декому, як-от мені, він подобається, а інші вважають його головним недоліком гри. Найбільше критики викликає бойова система. Тут усе залежить від уподобань. Розібравшись із нею, можна побачити її переваги, хоч вона й доволі специфічна. Система базується на трьох стилях бою, які потрібно застосовувати залежно від супротивника. У разі сутичок із кількома ворогами доводиться часто змінювати стилі, але комбінувати їх — погана ідея. Наприклад, супротивник, проти якого потрібен силовий стиль, може ухилитися від ударів стилю кота. У таких випадках бій здається виснажливим. Через це багатьом гравцям механіка боїв здається найгіршою в серії, і це зрозуміло. Проте, повторюся: усе залежить від уподобань, і бойова система має як прихильників, так і критиків.
  
• З графічної точки зору гра виглядає як типовий проєкт 2008 року. Для гри того часу вона десь на рівні S.T.A.L.K.E.R., виглядає краще за Готику 1 та Готику 2, але за сучасними стандартами здається застарілою. З урахуванням бюджету новоствореної на той час студії CD PROJEKT RED і невеликої (порівняно із сучасними командами) кількості розробників, гра вийшла гідною візуально. Атмосфера відповідає стилю фентезі-RPG, що добре відчувається під час проходження. Головні мінуси, на мою думку, — це баги й анімації.Багів у грі небагато (точно не на рівні релізу Cyberpunk 2077), але вони є. Анімації здебільшого непогані, хоча часом відчувається їх «штучність» і «дерев’яність». Втім, загальне враження від графіки позитивне. Гра, попри «візуальну старість», сприймається дуже атмосферно.

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=3192192135
На завершення хочу порекомендувати цю гру всім, хто ще вагається її придбати. Вона чудова, до того ж недорога, особливо на знижках (зараз близько 25 грн). У грі є свої недоліки, але вони компенсуються її перевагами. Це проєкт, який заслуговує уваги як шанувальників серії, так і звичайних гравців, для яких графіка ігор 2000–2010-х років не є проблемою.

Cuphead is one of those unique games where the difficulty is high, but so is the fun. Its cozy atmosphere, paired with exceptional jazz-inspired music design, creates an immersive and unforgettable experience. The hand-drawn visuals and fast-paced gameplay make it truly stand out. I thoroughly enjoyed playing it, even though the controls felt a bit unusual to me (still easier to complete than Hollow Knight). The experience was especially rewarding thanks to the incredible atmosphere and the brilliantly designed bosses. This game is perfect for anyone seeking a challenging yet satisfying experience without frustration. Great piece of game art.

Stardew Valley is my biggest discovery of the year. Why so? Because for many years, I couldn’t bring myself to try this game. Honestly, its visual style was off-putting. For a long time, I couldn’t get past the mental barrier that pixel indie games could actually be beautiful. But slowly, my opinion started to change, and eventually, I gathered all my willpower and bought it.

At first glance, Stardew Valley may seem simple, with its pixel art and straightforward gameplay. A typical indie game that might not impress hardcore gamers. However, beneath this seemingly simple exterior lies a true example of how games should be made. An engaging story, captivating gameplay, and an incredible atmosphere. It feels cozy yet never boring, offering players the freedom to use their imagination in what seem like ordinary daily tasks - tasks that, most importantly, you actually want to do. Eric Barone showed what it means to be dedicated to your craft, which is why the game was warmly received and, even after more than seven years, continues to enjoy overwhelmingly positive feedback from the community.

This game deserves everyone’s attention. Stardew Valley is a wonderful game, and I believe it suits anyone, regardless of their preferred genre or gaming preferences. The only thing I’d love to see added to the game is a Ukrainian localization.

I want to thank Eric Barone for an incredible and unique experience, as well as for creating a masterpiece that changed my perspective - not just on gaming, but on how one should approach their goals.

https://steamproxy.net/sharedfiles/filedetails/?id=644771669