Був на завданні з Святом і Віталієм. Справа була складною. Хотілося спати. Вони захопили будівлю. Було вбито цивільних. Наш загін зазнавав втрат, ми втрачали віру в перемогу. Хтось кричав, хтось говорив, що ми приречені, хтось не чекав розтяжки... Рестарт, потім рестарт і за ним рестарт. І ось майже під кінець ми взяли під контроль всю будівлю. Той хлопець здався, але я не міг пробачити йому того, що він зробив з нашими хлопцями за всі ці рестарти. Так, він кинув зброю. Так, він стояв на колінах, але НІЩО НЕ ЗАБУТО. Я розрядив свій Помповий Дробовик прямо в його афроамериканське обличчя.. Так... Було 25.03 о 23:54. Ось тоді й настав надломний момент. Віталій вимкнув свою боді камеру і відвернувся. Я і Свят стратили тієї ночі ще кількох, усередині мене щось зламалося... У повітрі висів запах пороху, було темно, у нас почався ПТСР