Вергілій відійшов у царство вічних тіней.
Потрібно вперто йти, бо коло не одне.
Багато упаде в дорозі і загине, й
волатимуть жінки за мертвими. Гряде

жовтавий вітерець з енергією Смерті,
за ним руїнний свист і подих забуття.
І голови злетять від того, що уперті,
нізащо пропадуть, якби ж ото знаття.

Однак — це не кінець — це кроки репетицій:
коли зчорніє день і висивіє ніч —
настане час молитв, прокльонів і петицій
у вічній самоті з Судьбою віч-на-віч.

Анатолій Дністровий