Recent reviews by missy lissie

Отримала гру позавчора, закінчила проходження вчора, а вже сьогодні пишу рецензію – такої продуктивності ще ніхто від мене не бачив.

Взагалі мене можна віднести до тих людей, які грають в ігри сперше задля сюжету та глибини, а вже потім задля геймплею. Але після 10+ ігор, які я купила через цей самий сюжет, але які так і не продовжила через баги та пекельні борошна в керуванні, мені захотілось чогось, в що можна саме ПОГРАТИ.

Сюжет 📖
Я думала я граю за жінку, якій років 40-50. Виявилось, що це чоловік. Чому.
Історія розповідає про янголів та демонів, науку та Бога, правду та брехню, смерть та життя. Дуалізм, концепт ідеї та реальності та інші друзі ідеалізму присутні, але не пропонують нічого нового (що не є поганим).

Ігровий процес, плюси та реальні плюси 🎮
Все йде як по маслу: персонаж реагує на кожен клік, немає затримки або відчуття "желейності"; три види зброї, в яких не плутаються пальці; мапа відкривається як сюжетно, так і з прокачкою певних скілів; автоатаки відновлюють ману, магія відновлює здоров'я; боси відчуваються різноманітними; кнопку інтеракції з предметами неможливо пропустити і т.д.
Особливі особливості:
- меч Люкс! Можна використовувати і як платформу, і як щит, і як спіннер, і як ФАЙЄРБОЛ – загалом дуже цікава та корисна демонічна жінка;
- ще в неї дійсно змінюється характер посередині гри;
- можна телепортуватись на БУДЬ-ЯКУ точку мапи (є місце, яке доступна лише з телепортом), окрім двох локацій, важливих для сюжету;
- дві міні-гри всередині гри;
- багато посилань на Каслванії та попередні ігри розробників.

Мінуси (всі вони sounds like skill issue)
- я не знаю правил го;
- я ненавиджу мобів із заморозкою;
- я втомилась бути теракотовим воїном;
- чому складність секретного боса НАСТІЛЬКИ відрізняється від всіх інших: я шо в дарк соулсі помирати за три тички.
Реальні мінуси❗❗
- сумно, що собачка залишилась в клітці, і її не повернули вченій;
- немає української локалізації...

Висновок:
Ladybug знаються на своїй справі та роблять її дуже якісно. Це метроїдванія, в яку хочеться грати, яка не втомлює гравця, яка доступна як новачку, так і фанатові жанру.

P.S. Третя форма секретного боса нагадує Баала з Bloodstained: Ritual of the Night, з якої в Blade Chimera є спільний бандл, хіхі. А ще є гарна локація, де перегортається простір, але шкода, що вона одна та доволі коротенька.

Мрія кожного геймера — зробити власну гру. Мрія кожного народу — зробити саме свою культуру та історію всесвітньо відомими. В Демонології ці дві мрії об'єднались: пан розробник любить Шотландію та любить горори.

Приємна новина: це моторошна гра, що простим геймплеєм ставить непрості питання. Найголовніше з них: хто все-таки відьма?
Неприємна новина: для того, щоб дати відповідь на це питання, доведеться катувати селян.
Знову приємна новина: катувати доведеться недовго та за одне проходження вже можна обрати свою жертву. Проте катування — це основна ігрова механіка гри. Емпатам співчуваю.
Знову неприємна новина: скіпнути час одразу до останнього дня неможливо, доведеться катувати до останнього. А ще гра не дає прямої відповіді, хто насправді був відьмою.

Я пройшла гру двічі, бо мені цікаві були діалоги та катсцени (до речі, дуже гарні катсцени, обожнюю стоп-моушн), а також пошук доказів правильності мого вибору та пошук альтернативних варіантів. Для більш поглибленого розуміння гри рекомендую або подивитись The VVitch, та/або прочитати про суди над відьмами в ранній сучасній Шотландії, та/або ознайомитись з книжкою "Демонологія" Якова І. Звісно, можна цього не робити, але вся ця інформація зробила для мене Демонологію не просто грою на годину, а філософським та культурним квестом на весь вечір.

Української мови, на жаль, нема, але вам вистачить англійської рівня В1, щоб все зрозуміти. Якщо у вас В2 та вище, то ставте шотландську, словничок scots english - modern english присутній в самій грі, навіть під час діалогу можна подивитись незрозуміле нове слово.

Кого я обрала відьмою:
Священника, бо він мразота. Але історія та аватарка розробника в деяких соц.мережах (рибалка єдиний не признався, що він відьма, навіть після 4+ спроб катувань) кажуть нам про те, що правильною відповіддю є та, яка недоступна гравцю: відьми не було. Були сварки між сусідами, ревнощі, одержимість, проблеми з фізичним та ментальним здоров'ям, але відьми ніколи не існувало. Хіба що ми і є відьма, яка прокляла це село та змусила селян страждати, проте ніхто не хоче бачити себе монстром.

За мій підлітковий час я, на жаль, саме про цю jrpg (хоча використання j тут цікаве, бо студія тайванська, а не японська) не чула, тому довелось загадати свої найголовніші підліткові атрибути, щоб отримати максимальне задоволення від Fausts Alptraum.

Перше, звісно, величезне его та повна впевненість в своїй інтерпретації світу, яка неодмінно стає схожою нігілізм: головна героїня не відчуває емоцій, не бачить сенсу слухати інших та не вважає вартим уваги свого батька, Генріха Фауста, з похорон якого починається гра.
Друге, пафос та намагання доказати всім свій інтелект, бо інтерпретація світу повинна на чомусь базуватись: прочитати "Фауста" Ґете в 15 років не є проблемою, тому що питання філософії, релігії та людства — це буденність для дівчат-підлітків. Наслідки контракту з дияволом та сама його сутність, внутрішня або зовнішня, є головним рушієм сюжету: чи зможе головна героїня не просто побороти спокуси, а не мати їх взагалі? Чи, може, вона повторить героїня шлях свого батька, свого прототипа?
Третє, любов до химерного та абстрактного, що не подобається більшості: готична мальовка, вікторіанський стиль, кров, смерть та наївне мистецтво. Лімінальний простір, що показує внутрішній конфлікт головної героїні, контрастує з реальністю будинку, який насправді є лише ілюзією, створеною дияволом. Дитячій стиль та дорослість тем малюнків. Дитяча раціональність та доросла ірраціональність.
Четверте, втома. Бути дівчинкою-підлітком важко, бо це постійний пошук себе в світі, який є ворожим до тебе. І ця гра про пошук виходу з цього світу, про прийняття реальності та розуміння власних ілюзій. Для багатьох дівчат підлітковий максималізм не про бунтарство та конфлікт з іншими, а про внутрішню ненависть до самої себе. Спокуса головної героїні така сама, як була в мене – заснути та не прокинутись.

Таким чином, якщо ви просто проживете та симулюєте ці прості чотири пункти, ви зможете дійсно зрозуміти цю гру!
Навіть якщо у вас не вийде, дайте цій грі шанс. Вона безкоштовна, зроблена гарно, з цікавими головоломками та на диво новаторським переосмисленням "Фауста" Ґете. Мінус гри один: відсутність української. (┬┬﹏┬┬)

P.S. Прочитання оригіналу не обов'язкове, але бажане, бо в розділі Extra розробники пояснюють власну інтерпретацію персонажів та інші деталі, цікаво почитати.

Команда по створенню відчуття ностальгії:

• Добрі комфортні теплі історії фінської письменниці;
  
• Норвезькі розробники;
  
• Шведський видавець;
  
• Ісландський гурт;
  
• Та норвезький інститут кіно як спонсор (wait what це гра за гроші платників податків?)

Гра позиціонує себе як максимально казуальну для проходження та робить основний акцент на тому, щоб передати персонажів такими, які вони є в книгах – ця ціль була виконана на 100%.
Про геймплей я казати нічого не буду, окрім того, що він плавний, інтуїтивний та легкий. Але хто взагалі бачить добряка Мумі-троля та милуна Нюхмумрика і думає, що це буде соулс-лайк гра з пекельним платформінгом та ста рівнями прокачки персонажа? якщо ви відповіли "так це я", то відкрийте віконце, бо занадто душно

Я рада, що це історія про Нюхмумрика та лише частково про Мумі-троля. Невтомний шукач пригод, як його описує Вікі, завжди здавався набагато цікавішим через свою дуальну натуру: ціле літо він може просидіти на одному місці, але взимку обов'язково гуляє; полюбляє самотність, але завжди радіє компанії своїх друзів; мовчазний, але має про що розповісти. Багато фанатів серії книг пані Янсон хотіли, щоб саме він був головним героєм, і ця гра трошки наближає цю мрію до реальності.
Мінус один (1): канонічно курить люльку, але тут йому це робити не дозволили по причинам "дітям таке не можна бачити".


В мене дві глобальні думки після цієї гри:
1. Кожний свідомий громадянин має розвивати критичне мислення щодо влади та її рішень, а не сліпо вірити словам, що все робиться на краще. Парки – це добре, але не якщо це знищує ліс та екосистему. А основи урбанізму повинні вивчатися в школах.
2. Мені так шкода мультик "Острів скарбів", по якому рос.тварина зробила гру сумнівної якості.
Мультик по культовому британському роману, зроблений українською студією, від українського режисера та українського сценариста. Мультик, по якому ми могли би зробити українську гру з цікавим геймплеєм та історією. Мультик, гру по якому ми могли би показати інтернаціональній авдиторії та поширювати нашу культурну спадщину. Мультик, який тепер існує у якості понівеченої жалюгідної пародії, а не якісного продукту. Мені правда шкода.


Якщо у вас є діти або молодші сестри/брати – дайте спочатку пограти їм, а самі просто спостерігайте та розкривайте персонажів, якщо вас будуть питати "хто це". Якщо нема, то самі теж можете пограти, але не забудьте купити книгу про Мумі-тролів, бо ностальгія не захоче відпускати вас із комфортних обіймів. Ви взагалі бачили обкладинку українського перекладу? Вона неймовірно гарна.

Багато гарних слів було сказано про цю гру, тому я не буду писати класичну рецензію, а поділюсь своїми враженнями від кожного поверху.

1. Послідовники
Вступний рівень, в якому є все, чого очікуєш від початку гри: релігійна тема, пошук Бога у Вежі, знайомство з механікою гри та пошук слів. Мова послідовників примітивна, що дозволяє швидко її зрозуміти та рухатись далі.
2. Воїни
Замість тренувань їм просто достатньо ходити по сходам, яких на цьому рівні більше ніж достатньо. Вірні своїй справі мешканці Вежі, які вважають своєю святою місією захищати Обраних: людей мистецтва. В них нема Бога, є тільки музика, і я їх за це поважаю і не вважаю бовдурами.
3. Барди
Вважають себе найкращими, бо як це не робити після того, як Воїни поставили їх на одному рівні з Богами.
Хотіла сказати, що цей рівень, напевно, є найбільш однобоким для мене через нарцисичну поведінку Бардів, але зараз розумію, що тут підіймається низка важливих питань:
- класова нерівність (робочий клас та Воїнів називають Ідіотами)
- критика гедонізму (для того, щоб одні Барди жили дуже добре, іншим Бардам треба бути прислугою та рабами)
- страх міняти щось у своєму житті та шукати більшого (образ Монстра у комедії, який відділяє Бардів від Вчених, духовне від наукового)
- ігнорування негативу навколишнього світу (навіть вистава називалась Комедією, хоча насправді є драмою)
Можливо, це занадто глибокий аналіз та пошук сенсів, яких немає, АЛЕ це моя рецензія, і я буду робити шо хочу (╹ڡ╹ )
4. Вчені
Плюси:
+ Знайомство з мовою через числа: просто та логічно
+ Система числення дуже схожа або навіть базується на цистерціанських цифрах!! (о˃̶ᗜ˂о)
+ Акцент на тому, що побратимами є саме Барди, бо наука не може жити без мистецтва, пошук не може існувати без сенсу
Мінуси:
- Їдальня відкривається за розкладом та за шо
- Заховані сходи в локації срібної шахти, які я шукала сто років
5. Відлюдники
Кіберпанк локація, де всі грають в ком'ютерні дурілки і нам треба їх врятувати та змусити доторкнутись до травички, побакалати з іншими, знайти сенс життя.
Термінали з еквівалентами слів інших мов стали для мене порятунком. З одного боку, я хотіла ще повивчати мову, а з іншого йшла восьма година гри та я вже втомилась від шляху підкорення Вежі. Гра вдало зрозуміла свої можливості та здібності гравців, тому не змушувала по п'ятому разу розмовляти з усіма НПС на локації (особливо з тими НПС, які з тобою розмовляти не хочуть).
Хоча я була б не проти, хіхі

Якщо чесно, це відчувалось не як гра, а як цілий перформанс на лінгвістичну тематику.
Рефлексія про Вавілонську вежу та вшановування кожної мовної культури.
Важливість вивчення самого життя для розуміння правильного перекладу.
Особливості та різноманітність будування речень та синтаксису.

Я б рекомендувала цю гру кожному, хто цікавиться мовами, бо це дійсно більше, ніж гра. Це візуалізація цього відчуття можливості комунікації попри неідеальність перекладу.
Це гра про слова, яка розповідає про те, що неможливо виразити словами.

🐥wake up loser we're going на революцію
Короля вбили, най живе новий король! А поряд з ним ще цілий культ, який вбиває неправильних людей!
Демасія за своєю серйозними та пихатими монархічними стінами приховує велику іронію, яка стане рушійною силою змін. Цю іронію показали влучно і вдало: всю гру я думала, що немає більш лицемірної та гидкої речі, ніж соціальна нерівність, що правила насправді існують лише для бідного населення. І саме ця думка повністю виправдовує дії Сайласа та революцію магів проти аристократії та мисливців на магів, проти влади сильних над слабкими, проти самої думки, що є "неправильні негідні життя люді".
Весь сюжет переказувати нема сенсу, бо це дуже сильна частина цієї гри, яку я не хочу вам псувати.
Із найулюбленіших моментів (обережно спойлери):
- експерименти Хезбета ЯКА ВІН МРАЗОТА і як його нелюдяність нарешті дала Демасії тієї глибини мерзотності та огиди, якої не вистачало цьому регіону;
- смерть Лейлані та реакція персонажів і оточення на це; я РИДАЛА я прям плакала коли вона померла і відчувала, що гра оплакує цю смерть разом зі мною і, що найголовніше, робить це правильно: гравцю дають час для сліз та рефлексії;
- філософія та лінія Вістерії; бідна дівчинка, яка все життя ненавиділа себе і ніколи не знала, що таке любов; мені дуже шкода, що вона не отримала свій хепі енд

🐤hello there
Геймплей дуже динамічний, дуже активний та в залежності від складності варіюється від "просто тицяй клаву норм буде" до "ТА ГОСПОДИ як це доджити дайте мани будь ласочка". Вибір заклинань не супер великий, але вже з середини гри користуєшся лише 3-4 найулюбленішими і рідко міняєш на інші, тому великого каталогу не потрібно.
Ультимативні здібності відкриваються не зовсім поступово і в якийсь момент дають одразу +3. Проте приємно, що вони різні та кожен гравець може обрати щось своє.
Зірка на святі революції - це, звісно, можливість красти заклинання інших. Вони не потребують мани та зазвичай мають саме ту стихію, що потрібна гравцю для ефективних вбивств. Лімітом є лише таймер, але він свій на кожного ворога.

🐣anyway, how's your game life
Негативний момент сюжету: я не знаю, чи зрозуміють цю гру люди, які не були настільки сильно втягнуті в історію Ліги Легенд. Я знаю, хто такі Шивана та Джарван 4, але чому гравцю, що вперше чує про них, повинно бути не байдуже? Я знаю, як Люкс довіряла Сайласу, але звідки гравцю, що вперше її бачить, дізнатися про доброту та чистоту її душі й про проблеми, які завдала їй її сім'я? Я, звісно, сподіваюсь, що люди перед тим, як пограти в цю гру, почитають комікси про Люкс і про Катаріну, але буду дивитися правді в очі: так зробить відсотків десять.
Негативний момент геймплею: наведення ланцюгами/кайданами інколи дуже незручне. Особливо коли намагаєшся зробити швидку дію або декілька дій поступово (викрасти закляття та стрибнути до противника), то гра вимагає точне наведення, якого в гравця часто нема. Було б добре додати автоматичний вибір найближчого до курсора противника або щось на кшталт того.
Негативний момент загалом: відсутність української локалізації. Україномовна спільнота фанатів Ліги Легенд не є меншою за, наприклад, польську, і я не розумію, чому ріто гамес досі її ігнорують. Я сподіваюсь, що у майбутньому українська мова таки з'явиться якщо не у цьому проекті, то у наступних.

🐧have a great day
Я знайома зі лором LoL'у з 2015 року та мала змогу спостерігати, як розвивались персонажі, їхні відносини та місце у світі цієї гри. Кожна історія, кожне доповнення, кожен комікс — я обожнюю всі ці лорні моменти та маю велику повагу і любов до письменників Riot Games.
І хоча The Mageseeker я б не назвала magnum opus'ом, але я вважаю це однією з найкращих робіт у світі Ліги Легенд через продуманість сюжету, деталі всередині гри та те, як довго й якісно гравців готували до цієї кульмінації.
Тож, я можу рекомендувати цю гру і вважаю, що їй обов'язково мусить дати шанс кожен, хто знайомий з лором LoL'у, та кожен, хто любить поєднання цікавого динамічного геймплею й часом жорстокої, але гарної історії, повної надії на краще майбутнє. ヽ(￣ω￣〃)ゝ

головоломки та платформери завжди займали окреме місце в моєму серці, але всі кооперативні ігри, що об'єднували в собі ці жанри, завжди мали явно домінуючу частину: або це була головоломка з елементами платформінгу, або платформінг з елементами головоломки
в першому варіянті зазвичай під кінець гри вже настільки важкі рівні, що бажання якнайскоріше розв'язати фінальні загадки повністю вбиває елемент радості від гри з іншою людиною
в другому варіанті інколи не бачиш сенсу кооперативу, бо загадки занадто легкі та в цілому допомога іншого гравця здається занадто вимушеною і скоріше уповільнює сюжет, ніж доповнює його

але ця гра is not like other girls 💞
Бокура на кожному етапі гри змушує спілкуватись з іншим гравцем, рівноцінно розподіляє задачі між гравцями та дивує незвичними рішеннями, які розширюють можливості геймплею і взаємодії з оточенням

❗❗ я рекомендую грати в цю гру, знаючи лише дві (2) речі про неї:
1. це кооперативна головоломка-платформер
2. це гра про двох хлопчиків які вирішили втекти, щоб феєрверками підірвати статую мера

елемент несподіваності - дуже сильна частина цієї гри, яка доповнює кооператив та дає обом гравцям причину розмовляти нонстоп під час проходження гри
не дивіться трейлер, не шукайте проходження
най ця гра буде для вас та іншого гравця сюрпризом, бо їй є чим здивувати (～￣▽￣)～

спойлер частина:
я досі в шоці з рішення зробити два різних світи для кожного гравця та використовувати не тільки візуально різний ландшафт, а ще й різні платформи для гравців
коли ти бачиш, як інший гравець ходить по повітрю або стрибає разом із ланцюгом, то не знаєш, чи сміятися чи злитись чи писати розробникам, що гра зламалась
а коли звикаєш до цього, то тобі або іншому гравцю починає відкручувати голову, тіло існує окремо та треба цьому тілу казати, куди йти куди стрибати та благати щоб воно не звалилось і не довелось рівень проходити заново
це вау це супер

як казали класики: "ці скелетончики в мене всього дві години, але якщо з ними щось станеться, то я вб'ю всіх в цій кімнаті, а потім себе"
насправді ні, вони так не казали і взагалі це перероблена цитата із Бруклін99

короткий переказ гри: життя - це пранк, але смерть - це теж пранк (=•ω＜=)
довгий переказ гри: історія трьох скелетончиків-друзяк, які зрозуміли, що їм вже 1000 років як виповнилось 18 та напевно треба йти школу закінчувати та взагалі посадити сина виростити дім побудувати дерево, але щось йде не по плану, та відпочинок на круїзі перетворюється у пошук вбивці, а ресторанний бізнес закривають через несплачені податки, і замість сина саджають у в'язницю наших скелеброс

💙сюжет:
як ви вже зрозуміли, сюжетна частина гри є сильною її стороною, бо весь цей абсурд життя (або скоріше смерті) виглядає гармонічно та є повністю побудованим на чорному гуморі, який при цьому не фігурує відкрито у діалогах (що є величезним плюсом, бо історія не відчувається занадто штучною та темною, а схожа на дуже круту теплу комфортну комедію абсурду)
три головних герої різні, але у кожного гравця звісно буде свій улюбленець, що сприяє поглибленню емоційного зв'язку з грою та посилює бажання дізнатись, чому цих трьох булочок переслідує сама смерть (до речі, моменти, коли вона з'являється, доволі кріпові)

💙геймплей:
сюжет доповнюється міні-іграми, тематика яких залежить від етапу історії: шкільний етап - ритм-ігри, круїз - детектив, ресторан - симулятор кухні (ВАУ хто знав), в'язниця - хакер-момент
на кожному етапі є певна кількість цих міні-ігор, які рухають сюжет та приводять гравця до боса
ах так, гра нас також зустрічає цим бос-файтом, який складається із 9 міні-ігор поспіль, просто ось в обличчя кидають з першої секунди НУМО ПРОХОДЬ СКОРІШЕ ДАВАЙ ТА ЯК ТИ ТРИ ЖИТТЯ ЗА ТРИ СЕКУНДИ ВИТРАТИВ
і кожне життя - це не звичайні сердечка, це наші головні герої: лефті, міді, райті
тож кожна помилка - це мінус головний персонаж звісно, технічно скелети безсмертні, але БОЖЕ МІЙ скільки раз мені довелось починати заново, щоб лефті не пищав так жалісно, коли я помилялась

💔мінус я знайшла один, але він для мене критичний:
дуже. багато. всього.
після глави про в'язницю я вже була емоційно виснажена подіями, тому мені важко далась глава у потязі
плюс з кожним етапом гри важкість міні-ігор підвищується, тож кежуал геймер може не оцінити останні глави
(а ще нема української, було б класно її додати)

🔶висновок:
ПОГРАЙТЕ БУДЬ ЛАСКА У SPOOKWARE Я ПРОШУ Я БЛАГАЮ
це моя перша гра, яка складається повністю із міні-ігор, але як вона чудово зроблена
вам захочеться робити скріни діалогів та надсилати їх друзям з припискою "ти б так сказав" або "це я 100%", а геймплей міні-ігор може настільки затягнути, що вам захочеться кожен бос файт закінчити повністю без помилок і ви витратите на це декілька годин я дивлюсь на тебе, бос-файт в'язниці
це гра, яка не залишить байдужим та яка змусить вас забути значення слова нудьга, тож дайте їй шанс (´▽`ʃ♡ƪ)

1. Вийти на вулицю (жесть це вже важко)
2. Зайти в кожен магазинчик
3. Вирішити проблеми інших
4. Забрати нагороди за нашу роботу
5. Зібрати з нагород друга
6. Викинути свій експеримент та повторити процес

Осінні кольори, мінімалістичний стиль, естетика противного — що ще бажати від головоломки. (❁´◡`❁)
Локації — магазинчики та квартири, де знаходяться 3-5 завдань, після виконання котрих дають нагороду: частину нашого майбутнього друга. Самі завдання не дуже складні, проте різноманітні та інтуїтивно можна додуматись до рішення або де це рішення шукати. В мене не було бажання здатися та/або піти читати проходження, бо щось занадто нелогічно або незрозуміло зроблено.
Гра доволі коротенька, проте цікава та залишає приємні враження. Усім фанатонькам головоломок і поінт-клікерів, а також усім шукачам естетичних візуально незвичних ігор рекомендую.

Єдине, що б я просила додати дуже сильно будь ласочка дуже треба неймовірно було б фантастично це мати: УКРАЇНСЬКА МОВА. (p≧w≦q)

я з'їм всіх хто пише що це середньовічні картини я вас з'їм ヽ(≧□≦)ノ
Більше за референси на картини я люблю тільки самі картини, а тут їх МУЛЬЙОН (десь 40 напевно), бо вони використовуються як фон, як персонажі, як предмети. Це візуально насичена гра, автор якої поєднує 2д-спрайти та звуковий дизайн так, що створюється відчуття живого простору — в мене нема сумніву, що таке місце існувало десь у Європі. Так, саме таке, де церква казала робити всі гріхи заново, де була бездонна бочка піви та безкінечна кількість пирогів.

Геймплей вказати-натиснути не потребує реакції та зусиль, тому основна енергія йде на розумову активність та виконання квестів. Деякі доволі легкі, деякі дуже креативні, а деякі Ненажерливість (Gluttony). Звісно, безумовний плюс великої кількості елементів, які можна натиснути, це можливість вивчити світ та похіхікати із коментарів головного героя. Але є безумовний мінус: чому існує так багато персонажів, які виглядають, ніби я повинна з ними взаємодіяти, щоб пройти далі по квесту. Через них я півгодини просто ходила та намагалась знайти те, чого у грі не було.
А ще відсутнє меню налаштувань звуку (у другій грі воно присутнє ура ╰(*°▽°*)╯)

Сюжет — сатирична історія про відношення релігії до людей, людей до релігії, людей до людей, релігії до релігії.
Сцена про яблуко нагадує нам причину існування гріхів там дійсно нема іншого вибору, крім як це яблуко з'їсти, церква нагадує нам причину, чому люди одержимі ідеєю прощення гріхів, а основна історія нагадує кожному своє.

У Four Last Things варто пограти, бо у тих, хто не цікавиться мистецтвом, ця гра прокине інтерес до нього; а для тих, хто мистецтвом цікавиться, ця гра стане справжнім скарбом.
win-win (*≧︶≦))(￣▽￣* )ゞ