Recent reviews by Extraterrestrial

Інді-хіт 2020 р., який всім своїм виглядом намагається справляти враження потужної гри - за 4 роки жодного разу не був у бандлах, не роздавався в альтернативних магазинах та не отримував більше 55% знижки.

Це умовно весела гра, в залежності від того, наскільки вас буде веселити факт того, що гуска чинить дрібне хуліганство та псує життя чесним мешканцям милого селища. Напевно, як паті-гейм для невибагливої компанії відповідної кондиції людей це зайде. Сумнівно, але можливо навіть як кооператив на двох це буде ок.

А от як однокористувацька гра, де ви захочете не тільки бігати и ґелґотати, а ще і виконувати запропоновані завдання чи отримувати ачівки (а тут є і такі, де необхідно пройти рівень за лімітований час) - це погано. Через доволі інертне керування, погану фізику і напіврандомність деяких взаємодій, замість очікуваних веселощів лишається тільки фрустрація.

По факту, це мета-гра - де гравець одночасно і гуска, яка дратує людей, і людина, яку дратує гуска.

От що, Стім-Юзер, я тобі рецензію написав і ґречного дядька тут розігрувати не буду, поставиш мені пару вподобайок, вважай розрахувався, до того ж подивимося, як в тебе макітра після очікування прочухається. А по твоїй темі спробую дізнатися. Біс його знає, якого тобі цей S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl здався, але я в чужі справи не лізу, хочеш пограти – значить є чого. Ну, чого стовбичиш? Купляй, не кусається!

Ріпка, що не витримала податкового тягара, виконує громадські роботи, щоб повернути свою конфісковану теплицю. А заразом викриває план по захопленю влади, дізнається як овочі стали розумними, розкриває тайну зникнення людей та просто збирає капелюхи, рве будь-які отримані документи та приватні записи і масово вбиває лозиною звіряток.

Дуже приємна та дотепна гра, щоб ненапрягаючись скоротати вечір.

Won't somebody please think of the children?

Дуже переоцінений проект, який багато на що претендує як цілісний твір, але нічого не досягає.

Єдина перевага гри — її атмосфера. Вона досягається гарним стильним візуалом і дуже грамотною та доречною музикою.

Гру розробляли втрьох, тому можна прийняти обмеженість геймплею і те, що майже у всіх цікавих моментах ми не приймаємо участі, а лише дивимося. Напевно, можна пробачити це грі спрямованій на історію. З іншого боку, якщо геймплей слабкий, ще й забагований (від дрібниць, до зламаних скриптів, що змушують проходити епізоди наново), то навіщо робити його так багато. Гра коротка, але встигає дуже втомити.

А тепер про найголовніше у грі — історію, точніше формат її подачі. Ми граємо за 3 персонажів з різним геймплеєм і своєю окремою історією, збираємо приховані предмети, щоб обмінювати їх на досить великі розповіді-тлумачення про світ гри та зв'язок цих 3 персонажів. І так, через метафори, алегорії та прямі вказівки у нас майже складається картина того, що відбувається. Здавалося б, ще трохи дотиснути і вийшла б ще одна хороша інді-історія — зрозуміла, і в той же час з простором для фанатських теорій. До того ж, тема гри, як і належить хорошій драмі, досить проста, близька багатьом і навіть дуже корисна для обговорення.

Але натомість у авторів наприкінці або закінчився талант, або вони настільки засумнівалися в когнітивних здібностях свого гравця (автори з росії, до речі), що найкращим рішенням вони обрали... на останні 20 хвилин відібрати у гравця управління та показати із закадровим голосом оповідача все. Буквально все: що насправді та чому сталося, з чого все почалось і чим закінчилось, як пов'язані персонажі, що означали метафори та алегорії та навіть розжували свій загальний посил.

Так мистецтво не працює. Так навіть гарні ігри не працюють. У титрах у списку подяк на першому місці стоїть Кан Ґао, але до нього цьому твору як до Місяця. Не витрачайте свій час та гроші.

Красива дитяча казка на кілька годин у форматі point and click з великою кількістю діалогів. Дуже приємно, що гра розуміє, чим вона хоче бути і для кого зроблена і до кінця собі не зраджує. Усі інтерактивні об'єкти блимають; головний герой дає коментарі з приводу всього, щоб було зрозуміло, як діяти; усі зустрічні персонажі дуже колоритні, кумедні й теж чітко вказують, що потрібно робити. А головне, як мені здається, що тут як у хорошій дитячій казці правильна і зрозуміла мораль.

У мене не було під рукою піддослідної дитини, щоб упевнитися, що в неї не виникне проблем із проходженням, але за відчуттям лише одна "доросла" головоломка може спричинити труднощі - необхідно помітити й запам'ятати або записати послідовність символів, що з'являються, і застосувати її на наступному екрані. В іншому головоломки дуже доступні, а пошук і застосування предметів пояснюється персонажами, до того ж одночасно доступних локацій не буває багато і всі об'єкти, знову ж таки, підсвічуються.

За підсумком, обов'язково варто спробувати з дітьми, та й дорослим цілком може сподобатися завдяки прекрасному візуальному стилю і милим персонажам.

Сюжетний приквел на 3-4 години для одного з мультиплеєрних режимів. Звучить дивно, але насправді це кампанія з гарним у рамках серії, звісно, сюжетом і 3 новими іграбельними персонажами, які навіть встигають розкрити свої характери під час постійних розмов, що не переривають геймплей. До того ж усе відбувається на дуже красивому тропічному острові з джунглями і вулканами.

З одного боку, у грі не з'явилося нової зброї, ворогів (крім фінального боса), механік та й ігрових ситуацій. По суті з нововведень тільки банальні здібності нових персонажів: поповнення боєприпасів, щит і електричний клинок для ближнього бою. З іншого боку, всі елементи відмінно скомпоновані: екшен-моменти різноманітні і швидко змінюють один одного, спокійні сюжетні сцени грамотно їх розбавляють, але не затягують гру.

Вийшла концентрована пригода, яка нікого не здивує, але й не розчарує. Можливо, це саме те, що потрібно шанувальникам серії, які були незадоволені деякими дивними рішеннями в четвірці (привіт, tower defense) або затягнутістю п'ятірки (привіт, покатушки на санях). А можливо, декому потрібно показати поціновувачам Стіма оригінальну трилогію і четвірку до купи, бо це доповнення, судячи зі 178 рецензій за рік, ніхто не помітив.

Морально застарілий симулятор розгладження прасками вуглуватих поверхонь. Не варто звертати увагу на рейтинг, забезпечений ностальгуючими.

З переваг можна відзначити тільки наявність короткої кампанії у вигляді набору з 12 завдань (третина з них нічого, крім фрустрації, не викликає) - різноманітні варіації перегонів, шоу трюків і знищення ворогів ракетами й кулеметом.

А ще тут є одна з найбільш глумливих ачівок - "Пограйте з розробником". В онлайні його, як і простих гравців, жодного разу за 3 моїх ігрові сесії не було.

Хороший ненапряжний клікер на проходження з (умовним) сюжетом. Прокачування, лут, прогресії, 130 предметів зовнішнього вигляду героя, тощо. Дуже крутий візуал - 15 рівнів з унікальними задниками і своїм набором ворогів. Гра, що називається, з душею.

Дає змогу, до речі, реалізувати свої найпотаємніші фантазії і відігравати справжнього петушару ( ͡° ͜ʖ ͡°)

Не столько игра, сколько история про то, на что способен в одиночку китайский энтузиаст. Цзэн Сяньчэн выпустил в ранний доступ в 2019 г. свою Bright Memory (еще не Infinite), планируя сделать из нее первую часть эпизодической игры. И то ли из-за красивой истории про одиночку-разработчика, то ли из-за самого факта, что делал он не очередной пиксельный рогалик, а FPS с графонием на Unreal Engine, игра взлетела. На фоне популярности и сумасшедшего рейтинга, было решено выпустить игру из раннего доступа как есть и, отказавшись от эпизодической модели, сосредоточится на разработке полноценной «безграничной» игры, обещав ее бесплатно всем владельцам оригинала. В итоге Bright Memory осталась кривеньким косеньким огрызком на 40 минут, в котором плохо было почти все, но потенциал просматривался. А теперь наконец-то вышла Infinite и оказалась, по сути, следующей итерацией первоосновы – больше и лучше, но все еще кривенькая и косенькая технодемка потенциально отличной игры.

Она стала еще графонистее, уже действительно красивой, с зачаточным собственным стилем, а не только качественными текстурами с маркетплейса движка. Теперь это целое приключение на 2 часа (все еще без начала, конца и, по сути, сюжета), в которое уместилось, кажется, вообще все, что только можно было нафантазировать. Мы сражаемся с футуристичными солдатами со стрелковым и холодным оружием, с древними воинами в латах ближнего боя (которые все равно могут кастовать какие-то фаерболы) и лучниками. Есть уровень, на котором вместо врагов нам внезапно противостоят… кабаны. Есть сцены с QTE; 2 секции с таймерами; секции с платформингом; бессмысленный и беспощадный стелс-уровень; погоня на машине с отстрелом ракетами уморительно проваливающегося под землю транспорта врагов; 4 боя с 2 боссами (реюз); сражение, вопреки всем законам физики, на крыльях пассажирского самолета. Сашко, тебе больше не нужно устанавливать все игры, заботливый китаец запихнул все игры в одну. Причем все эти каллофдутиобразные моменты сделаны очень-очень криво.

У нас есть автомат, дробовик, автоматический пистолет и снайперская винтовка плюс альтернативные боеприпасы для каждого; световой клинок с 4 навыками и энергетическая перчатка тоже с 4 навыками. Вся эта радость наложена на систему прокачки – по 3 уровня прокачки 4 альтернативных боеприпасов и 8 навыков. Собираем 2 вида ресурсов – 10 единиц одного превращаются во второй, за который мы и прокачиваемся, причем находим зачем-то оба. Все оружие и навыки рабочие, но никакой особой необходимости использовать все нет. Более того, на максимальной сложности пользоваться навыками, помимо 2 базовых, невозможно – у них длинная анимация, во время которой мы получаем урон. Если прыгнуть в толпу чтобы сделать, например, удар клинком в землю и застанить всех врагов в радиусе, то нас убьют еще во время анимации приземления. Китайский геймдизайн.

Для динамичности мы имеем двойной прыжок, подкат, деш, бег по стенам, заскриптованную крюк-кошку, можем отражать удары и пули клинком и контратаковать в ближнем бою. Вообще удивительно, но у разработчика не хватило кнопок на клавиатуре для нормальной реализации управления, не знаю, возможно ему пришлось что-то хитрить для геймпада (не пробовал) или китайская клавиатура кардинально отличается от западной. Из-за этого на одну кнопку привязан и спринт, и деш, который контринтуитивно работает только в 3 направлениях, вперед мы не дешимся, а спринтим – частая причина смерти поначалу, пока не привыкнешь к этому маразму. Еще на одну кнопку привязаны целых 3 действия – способности энергетической перчатки, подбор патронов и ресурсов для прокачки и сюжетные действия (крюк-кошка, открытие дверей и т.д.), очень приятно кастовать способности в патроны на аренах с боссами, где нет времени на необходимый пиксельхантинг. Вообще оба типа способностей привязаны к своим 2 кнопкам и используются с разными комбинациями нажатий и зажатий одной кнопки, что не всегда удобно.

А как вся эта радость играется в базовых непостановочных эпизодах? Так себе. Все, что я описываю будет касаться в большей степени максимально возможной для первого прохождения сложности (кажется, ее упростили в первых патчах), на более низких игра работает более-менее вариативно. Футуристичные враги с огнестрелом сами по себе не представляют никакой опасности, они зачастую выбегают из-за угла и, постреливая, двигаются по направлению к игроку (за исключением снайперов, само собой). Чтобы вы понимали глубину AI: на уровне с островками безопасности если их вовремя не отстреливать, двигаясь в нашу сторону, они сами будут падать в наэлектризованную воду и умирать. Но есть 2 нюанса, честный – они могут доставлять неприятности, когда перед ними танк ближнего боя. И нечестный – то, что у них нет вообще никакой индикации, они темные и их не видно на темном фоне, их не видно в кустах, когда по тебе стреляют не всегда очевидно откуда. Натурально, в некоторых моментах играешь в hidden object. Непонятно почему футуристичным солдатам нельзя было добавить какую-то цветовую индикацию на броню или хотя бы на визоры шлемов как в, ну, нормальных шутерах.

С солдатами древности все еще хуже. Они более сильные, подвижные и сломанные. Есть воины с мечом, щитом и мечом и здоровяки с булавами. С ними нужно контролировать дистанцию, отслеживать их «фаерболы». Есть лучники, которые стреляют больнее и интенсивнее, чем солдаты с автоматами. Звучит вроде бы как классно и на низкой сложности это даже более-менее весело, но на высокой все поломано к чертям. Для начала убогий левелдизайн: все стычки с воинами древности происходят на одноуровневых аренах и часто на них слишком мало места чего-то кроме безумного спама деша. И самое главное, снова индикация, которой нет вообще. Лучники стреляют беззвучно, стрелы очень плохо считываются визуально. Все враги рандомно спавнятся на арене, в том числе за спиной, абсолютно беззвучно, также никаких визуальных или хотя бы звуковых подсказок, что тебя атакуют сзади или сбоку нет. Узнать, что у тебя за спиной появился враг и жахает тебя по горбу мечом можно только одним способом – получая урон. Да, вы правы, это плохой Dark Souls, я же писал выше – сюда запихнули все игры. В результате бои на аренах выглядят странно: зажимаем движение в сторону и спамим деш (вперед не можем – будет спринт, которого недостаточно для уворота, назад – зацепимся за что-то на арене), чтобы не быть расстрелянным лучниками или не получить от заспамившегося за спиной мечника; используем только базовый удар клинком и энергетической перчаткой – остальные навыки требуют подготовку, во время которой нельзя дешить, или имеют анимацию, за которую нас убьют; стреляем из любого оружия, даже дробовик эффективен на всей длине арены. Вы великолепны. Если не сорваться чтобы попробовать что-то – все арены проходятся таким методом без смертей и даже урона на любой сложности, включая максимальную, открывающуюся после первого прохождения. Веселье исключено.

В целом, технически игра работает отлично, она хорошо оптимизирована, спасибо эпикам за движок. За 7 часов прохождения и выбивания всех ачивок она ни разу не зависла, и мне всего раз пришлось перезапуститься с контрольной точки из-за бага крюка-кошки. Но тем не менее в ней остается еще тысяча и один мелкий косяк, на которых я не хочу акцентировать внимание. Судя по постоянным патчнотам что-то оперативно правится, что-то, надеюсь, будет поправлено.

По итогу, сумбурный обзор сумбурной игре. Всем знакома ситуация, когда маленький ребенок приносит родителям свой рисунок, а они радуются и с гордостью вешают его на холодильник. Но им не приходит в голову отправить это малевание на конкурс художников. Так и с Bright Memory: Infinite. Даже учитывая все объективные недостатки, она вызывает какое-то умиление, хоть и является объективно плохой игрой. Поэтому я не могу ее рекомендовать и, глядя на более 90% положительных рецензий тут, призываю в первую очередь оценивать, неожиданно, саму игру. Ведь играем мы в нее, а не в ее стоимость, количество разработчиков, их энтузиазм и т.д.