Recent reviews by Rosbyshak

Найкраща у даний момент версія класичного DOOM, яка працює дуже плавно, має багато різних налаштувань на будь-який смак, з'явилися досягнення, підтримка модифікацій, обидві частини та кілька додаткових кампаній дуже зручно запускаються з головного меню, і, як вишенька на торті, офіційно додано ремейки саундтреків від Ендрю Халшулта, з якими ігролад стає ще драйвовішим.

Якщо не грали раніше в цю легенду шутерів, самий час це зробити, бо класику треба знати.

Condemned: Criminal Origins чіпляє в першу чергу своєю атмосферою, звуком і дизайном, усе зроблено так щоб ми ніколи протягом гри не розслаблялися, крім банальних скримерів лякатимуть ще й лемінальними просторами.

Ігролад тримається на ближньому бою і розслідуваннях, постріляти також прийдеться, хоч і ця гра зовсім не про перестрілки, а про динамічні сутички з не дуже приємними на вигляд противниками, у ролі яких виступають волоцюги, наркомани та інші індивіди. Цікаво що зброєю виступає все що попадеться під руку, від труб до шухляд, і ШІ ворогів постійно намагається застати зненацька і дурити гравця.

Сюжет нічим таким не виділяється, звична історія про пошук серійного вбивці приправлена долею містики і підтекстами про людську жорстокість.

Зараз вік гри вже трохи кидається в очі, все відбувається якось повільно, а деякі ігрові умовності не витримують жодної критики, проте, як детективний горор вона виконує свою функцію на відмінно.

Якщо перший F.E.A.R. ще якось намагався протягом усієї гри тримати в напрузі, то другий уже більше про динамічні перестрілки, проте без горор-сегментів і тут не обійшлося.

Сюжет трохи заплутаний, телефонні повідомлення замінили купою нудних записок і читання всього цього тільки відволікає, тому після проходження може залишитися багато запитань до історії.

Візуал покращили, розробники накрутили багато різних ефектів, анімації стали менш дерев'яними і сірі коридори із лабораторіями урізноманітнилися й іншими локаціями.

Ігролад сильно не змінився, всі фішки першої гри залишилися і вороги так само можуть застати зненацька, хоч і їх ШІ дещо спростили. Тепер усі рівні йдуть за однією схемою, за кожною перестрілкою йде короткий горор-сегмент, який може справді налякати, їх упустити взагалі не вийде.

Додаткова кампанія Reborn, окрім безупинного екшену, нічого цікавого не пропонує, її можна пропускати.

F.E.A.R. 2: Project Origin хороший сиквел, хоч і більше концентрується на перестрілках, що може не сподобатися тим, хто полюбив першу частину саме за лячну атмосферу.

Radical Entertainment врахували всі слабкі сторони першої гри і доопрацювали ігролад, який став набагато цікавішим, як і сюжет.

Алекс Мерсер тепер антагоніст, а ми граємо за Джеймса Геллера, морського піхотинця, який втратив свою сім'ю через вірус, і щоб залучити до свого походу проти людства і стати новим домінуючим видом Мерсер наділяє його своїми здібностями. З розвитком сюжету відбувається кілька передбачуваних поворотів, але не дивлячись на певну шаблоність історія досить непогана. На відміну від тону першої гри, ця частина більше вдається до самоіронії та гумору, проте це не заважає їй бути серйозною, коли це потрібно.

Візуал помітно покращився, якщо перша частина була якоюсь сірою, то тут світ виглядає набагато живішим і яскравішим.

Основна страва це ігролад, керування стало зручнішим, бойовка поповнилася новими прийомами, які можна комбінувати, з'явилося повноцінне збирання і змагальний режим. Битви з ворогами тепер приносять ще більше задоволення, кількість крові та м'яса аж ніяк не зменшилася з попередньої гри.

Prototype 2 - це гідний сиквел, який грається і відчувається краще за оригінал, якщо пропустили його, дуже раджу ознайомитися.

Свого часу перший Prototype був на слуху через свою кривавість, екшн зі застосуванням суперсил і відкритий світ, проте крім цього про нього мало є що сказати.

Сюжет відчувається метушливим і обрізаним, а деякі персонажі просто зникають на середині гри. Алексу Мерсеру трохи бракує харизми та глибини, іноді важко зрозуміти його мотивацію.

Ігролад цікавий, але під кінець від одноманітності можна втомитися. На певному етапі гра стає дуже складною, через що на бійки з босами може піти багато часу і нервових клітин.

Загалом гра відчувається трохи недоробленою, але варта проходження.

Ця частина викликає дуже неоднозначні думки.

З одного боку, ми маємо клішований сюжет про помсту і порятунок дівчинки, в якому зустрічаються карикатурні персонажі, а самого 47-го перетворили зі спокійного і мовчазного агента в емоційного героя бойовиків.

Ігролад перекроїли повністю, гра стала лінійною і більшість часу основне завдання це дістатися з пункту “А” в пункт “Б”, попутно вбиваючи цілі, які якось там пов'язані з сюжетом.

Із введенням інстинкту, який дозволяє бачити ворогів крізь стіни і відвертати від себе увагу, переодягання тепер має менше сенсу, бо нас так чи інакше можуть розкрити, а на високих рівнях складності він вичерпується так швидко, що переодягатися взагалі марно. Чекпоїнти, які не запам'ятовують наш прогрес, крім вбивства цілей, теж не мають ніякої користі та вертають усе на свої початкові позиції, навіть усіх вирублених ворогів.

Система рейтингів тепер базується на зароблених очках і челленджах, отримати бажаний “Silent Assassin” вийде всього кілька разів за гру, зрозуміло, що так зробили для якогось змагального елементу, але зараз у цьому немає сенсу, бо сервери давно не працюють, як і режим “Контракти”.

У саундтреці відчувається відсутність Йеспера Кюда, музика працює на атмосферу, але взагалі не запам'ятовується як раніше.

З іншого боку, гра і досі виглядає чудово, хоч і перенасичена різними пост-фільтрами і ефектами. Стелс і стрільбу доопрацьовано, ховатися, відволікати та вирубати ворогів стало легше, способів вбивств предостатньо. Дизайн рівнів непоганий, сеттинг, поведінка NPC і різні міні-історії добре наповнюють ігровий світ. Озвучка хороша, всі персонажі звучать природно, через обурення фанатів при перших промо-матеріалах до озвучення 47-го повернувся Девід Бейтсон.

Absolution це поганий Hitman і приклад того як розробники змінюють концепцію серії, щоб вгнатися за тогочасними трендами ігрової індустрії, але, навіть при цьому, сама гра хороша і варта свого часу.

Найкраща частина класичної квадрилогії, в ній усі аспекти ігроладу було доведено до ідеалу, кожна окрема місія це пісочниця з великою кількістю можливих способів ліквідації, в тому числі неочевидних, які гравці змогли відкрити самотужки, що додає до реграбельності. Додано багато нових механік, з'явилася кастомізація зброї та купівля покращень за зароблені на місіях кошти, систему рейтингів було змінено і тепер шрафуватимуть за агресивні та необачні дії.

Сюжет виступає як передумова місіям, які подаються у вигляді флешбеків, проте, все зводиться до неочікуваної розв'язки.

Графіку й анімації було помітно покращено з попередніх частин, навіть зараз усе виглядає дуже непогано.

Штучний інтелект NPC став одночасно і розумнішим, і тупішим, чим активно користуються гравці та спідранери.

У Blood Money розробники досягли свого піку, ігролад став ще кращим, а кінцівка закінчує серію на високій ноті, наступні ігри серії це вже дещо зовсім інше, "справжній" Hitman закінчується саме в цій частині.

Найпохмуріша та найдепресивніша частина серії.

Cюжет у грі відсутній, 47-го ранять і вся гра це лише його спогади з не пов'язаних між собою місій, більша частина яких це ремейки місій із Codename 47.

Ігролад не сильно змінився з попередньої частини, однак, нарешті було доопрацьовано лічильник підозрілості, завдяки чому пересуватися локаціями стало набагато спокійніше.

Найбільше гра підкупає своєю гнітючою атмосферою, кожна місія відбувається вночі, при поганих погодних умовах, а саундтрек іноді змушує почуватися некомфортно і тривожно. Місія на вечірці м'ясного короля запам'ятається Вам надовго.

Contracts досить спірна частина, вона не пропонує майже нічого нового, проте, через свою малу тривалість й атмосферу їй можна приділити кілька годин.

Зав'язка досить банальна, друга 47-го викрадають і щоб його врятувати доведеться побувати у різних куточках світу, ліквідовуючи всі верства злочинного світу від російських генералів до лідера культу.

Розробники врахували всі мінуси ігроладу оригінала та зробили вже класичну схему, де нам дають цілі, кілька способів проникнення та ліквідації, але з введенням так званого лічильника підозрілості, який у цій частині кривий, ШІ ворогів буває дуже непередбачуваним або взагалі глючним, добре, що було додано можливість зберігатися, хоч і в обмеженій кількості.

Атмосфера і загальний тон яскраві, виглядає все приємно, озвучка стала набагато живішою та враховує сеттинг місій, як і музика Йеспера Кюда. Сам 47-й розкривається краще, акторська гра Девіда Бейтсона дала йому більшого наповнення.

Найбільшим мінусом є глючність кількох місій, через що можна втратити не одну нервову клітину, якщо плануєте пройти всю гру на так усіма бажаний рейтинг "Тихий убивця".

Якщо попередня частина це лише демонстрація вмінь Io-Interactive, то Silent Assassin - це вже справжня та добре продумана гра з повноцінним сюжетом, цікавішим ігроладом та неперевершеним оркестровим саундтреком.

Свого часу Codename 47 хоч і міг здивувати своїми стелс-механіками з перевдяганням, дослідженням досить великих локацій у різних куточках світу і фізикою, проте зараз гра вже не так добре тримається як на початку 00-х.

Складність іноді аж занадто висока, деякі місії доведеться неодноразово перегравати, якщо хочете пройти все по-тихому. Сюжет абстрактний, але все складається до купи у фіналі. Озвучення дуже посереднє, крім 47-го. Деяким механікам не знайшли належного використання, тому вони зустрічаються всього кілька, а то й усього один раз протягом гри.

Зараз ця частина може зацікавити хіба що своїм чудовим техно-саундтреком від Йеспера Кюда, атмосферою та стилем, які були притаманні іграм тих часів.

Можу порекомендувати гру тільки шанувальникам серії, яких не відлякує її вік, складність і деяка кривість, а любителям раджу почати з більш продуманої другої частини.