Steam Community :: [PPG] Kreker

[PPG] Kreker

Ян/Yan

Poltava, Poltavs'ka Oblast', Ukraine

Level

Diamond

500 XP

Kreker / Fokyan

#RussiaIsATerroristState

Meer info weergeven

Online

Profielprijzen 7

Badges 46

Uitgelichte illustratieshowcase

ㅤㅤㅤㅤ

✭˚･ﾟ✧*･ﾟ*✭˚･ﾟ✧**✭˚･ﾟ✧*･ﾟ*✭˚･ﾟ✧*𝐖𝐡𝐚𝐭'𝐬 𝐧𝐞𝐱𝐭?*✭˚･ﾟ✧*･ﾟ*✭˚･ﾟ✧**✭˚･ﾟ✧*･ﾟ*✭˚･ﾟ✧*✭

*✭˚･ﾟ✧*･ﾟ*✭˚･ﾟ✧*･ﾟ**✭˚･ﾟ✧*･ﾟ*✭˚･ﾟ✧*･ﾟ**✭˚･ﾟ✧*･ﾟ*✭˚･ﾟ✧*･ﾟ**✭˚･ﾟ✧*･ﾟ*✭˚･ﾟ✧*･ﾟ**✭˚･ﾟ✧*･ﾟ*✭˚･ﾟ✧*

Знаєш, буває так, що дивишся на життя і не розумієш, як усе виявилося саме тут. Ти стоїш на якомусь роздоріжжі, перед тобою дороги, але жодна з них не здається правильною. Або, можливо, все ще гірше — доріг начебто зовсім немає. Тільки порожнеча, сіре небо над головою та почуття, що ти один.

Спочатку ти намагаєшся зрозуміти: де я звернув не туди? Коли я втратив себе? Але що більше шукаєш відповіді, то більше запитань виникає. Це як нескінченний лабіринт: кожен поворот лише сильніше заплутує. Ти думаєш про те, чого колись хотів. Про мрії, які здавались такими яскравими та досяжними. Де вони тепер? Пішли? Чи ти сам залишив їх десь у минулому, змінивши на рутину та страх невдачі?

Життя... Адже воно колись здавалося величезним, повним можливостей. Дитинство, юність - це час, коли ти впевнений, що все попереду. Що щоранку несе щось нове. А потім раптом настає день, коли ти розумієш: майбутнє вже тут. Воно прийшло тихо, майже непомітно, і зовсім не схоже на те, що ти собі уявляв.

Ти дивишся на інших людей і бачиш лише маски. Вони посміхаються, сміються, але десь у глибині ти відчуваєш — вони також несуть свої рани. Тільки не кажуть про них. Адже ми так влаштовані: ховати слабкості, боятися показати, що нам важко. Кожен із нас бореться на самоті.

А час... Час тече так дивно. Ти озираєшся назад, і здається, що все пройшло в одну мить. Ті моменти, які здавались вічними, тепер лише тіні у твоїй пам'яті. Люди, які були поряд, пішли. Хтось поїхав, хтось просто зник із твого життя, а хтось... їх уже нема. І від цієї думки стаєш особливо тендітним, ніби тебе може зламати будь-який порив вітру.

Ти думаєш, що міг би зробити інакше. Сказав би більше теплих слів. Попросив би вибачення. Обійняв міцніше. Але тепер пізно. Цих миттєвостей не повернути. Як і людей, яких загубив.

А що далі? Ти ставиш собі це питання, але відповіді немає. Можливо, його ніколи не буде. Просто треба йти вперед, незважаючи ні на що. Але іноді це так важко. Хочеться зупинитись. Просто зупинитися і дозволити собі відчути весь цей біль, який ти так довго ховав.

І все-таки, десь глибоко всередині, ти розумієш: навіть у найглибшій темряві є крихітна іскра світла. І, можливо, це світло — це ти сам. Той, хто шукає сенсу навіть там, де його, здається, немає. Той, хто продовжує йти, навіть якщо кожна клітинка кричить: "Здайся". Бо в цьому, мабуть, є життя. У боротьбі. В надії. Очікуючи, що завтра все може змінитися.

*✭˚･ﾟ✧*･ﾟ*✭˚･ﾟ✧*･ﾟ**✭˚･ﾟ✧*･ﾟ*✭˚･ﾟ✧*･ﾟ**✭˚･ﾟ✧*･ﾟ*✭˚･ﾟ✧*･ﾟ**✭˚･ﾟ✧*･ﾟ*✭˚･ﾟ✧*･ﾟ**✭˚･ﾟ✧*･*

Screenshotshowcase