Писала вірші я раніше мало.
Чи буду я писати далі? – «Ні.».
Але загинуло людей уже немало,
А там все пишуть й пишуть: «Ні, війні!».

Ви чи сліпі? Вона вже тут!
Вбива жінок, дітей, солдатів.
- «Та нет же, эта вам всё врут!»
Чи ми дурні? Не бачим в очі окупантів?

Червона стрічка на руці,
Сидять біля вогню, вивчають слово паляниця,
Бо відчувають, що буде в кінці.
На їхнім місці – золота пшениця.

Вони твердять, що армія їх сила
Та буква «Z» все ж вище їхніх сил.
Напевно вчителька писати не навчила.
Тепер навчить їх український гвинтокрил.

Вони говорять: «путін вас спасаєт!»
Встрічають з посмішкою українці нас.
Насправді ж, люди вас коктейлем пригощають
І їх ми маємо багато прозапас.

Ваші солдати гірші за фашистів.
Підтверджують вони це знов і знов,
Коли вбивають вдруге жертв нацистів -
Жертв Голокосту, Бабин Яр, і ще раз кров.

Невже у 21-му столітті
ми маємо терпіти Гітлера дитя?
Та ні ж, скажімо « Слава Україні!»
Обірвемо собаці цій життя!

А.В.